Що веде нас життям? Любов? Ні, правда. Любов потім. Вона розквітає в нашім серці, якщо ми в правді перебуваємо. Тобто, якщо правду приймаємо та діємо в ній. А ми часто її не приймаємо. Відкидаємо як не придатну й небезпечну для нас. Тікаємо від неї. Бо підспудно розуміємо: якщо приймаємо правду про себе, про сім’ю, країну, то за цим мусимо “розпинати” себе на своєму хресті, мусимо жертвувати собою теперішнім, як всі знані особистості людської історії з Боголюдиною Ісусом Христом на чолі. А цього не хочеться. Бо страшно. Дуже страшно. Але саме це даяння себе і є ЛЮБОВ ПРАВДИ. А наш Майдан – рясний плід саможертовної любові сотень тисяч, мільйонів із нас на чолі з Небесною сотнею, яка офірувала найдорожче. Так, саме на шляху прийняття любови правди – наше індивідуальне, родинне і національне спасіння.

Правда рясна плодами любові, тому любов і тішиться правдою. Неправдою вона не радіє. Якщо я не прийняв правди, відмовився від свого хреста, то я відмовився від себе нелукавого. І тут, в Україні, і дома мене, справжнього, нема. А є моя тінь. І ця тінь робить смерть, щоб вона не робила.

“Ми робим смерть. Лякливі тіні,
ми робим смерть, ми робим смерть.
І те даруєм Україні,
де все існує шкереберть”.

На творення чогось життєздатного – відбиток не спроможний. І цю смерть ми даруємо Україні і рідним. Ми лякливі, бо боїмося брати свого хреста. Тому все у нас шкереберть.

“А де, скажіть, живе живло,
аби будило, жити звало,
аби на камінь камінь клало,
аби будівлею росло?”

В серці воно живе, бо там любов панує. Вона і є живло. Вона лиш і здатна будувати, а не робити смерть. Якщо ж моє серце прийняло правду, воно отримало потенціал любові та будить мою “хиренну волю” на “камінь камінь класти”. І покладе як дасть Бог, якщо не злякаюся. А злякаюсь, тоді я:

“тільки переляк
і скаржний погляд і мовчання,
глибоке як колодязь. Дляння
благих чинінь”.

…Яке ж воно довге і страхітливе це дляння наших благих бажань…

Правда, прийнята в наші серця безоглядно разом з мислю, що додумана до самого кінця, “… в жили крові нам заллє” і виточить сукровицю, і накаже:

“…лови жар-птицю,
піймаєш – будеш муж, мале”.

Ото і є любов правди – бути на висоті покликання. Кожному.

***

“Правда піде перед Ним і направить на путь стопи наші”. Пс. 84.14.
“…І пізнаєте правду, – правда вас вільними зробить!” (Ін. 8.32).
“…Бо любови правди вони не прийняли, щоб їм спастися.” (2Сол.1).

***

“Ми робим смерть. Лякливі тіні,
ми робим смерть, ми робим смерть.
І те даруєм Україні,
де все існує шкереберть.
А де, скажіть, живе живло,
аби будило, жити звало,
аби на камінь камінь клало,
аби будівлею росло?
Невже ми – тільки переляк
і скаржний погляд і мовчання,
глибоке як колодязь. Дляння
благих чинінь. Де ж поставання
на нещадимо рідний шлях?
Хто в жили крові нам заллє,
щоб виточивши сукровицю,
нам наказав: лови жар-птицю,
піймаєш – будеш муж, мале”.
(Василь Стус)

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram