Учора зі мною сталося те, чого дуже давно не було – я пів дня байдикувала. Цілих п’ять годин нічогісінько не робила. Точніше, дивилася у вікно на похмурі дерева та розглядала перехожих, одним оком переглянула фільм, а більшу частину часу просто дрімала в ліжку. Простими словами – била байдики. І що ви думаєте? Після цього мене, як набридливі мошки, оточили докори сумління. Я ж могла за цей час написати статтю, помити плитку у ванній, сходити до спортзалу, насмажити дерунів чи врешті-решт почитати книжку! “Ич, яка! Байдикує”, – сама себе картала за те, що стільки часу витратила безглуздо. А може й ні? Може мені потрібен був цей час, щоби просто перезавантажитися?

Я задумалася над тим, що ми, сучасні люди, раби своїх графіків. Успішним для суспільства стає той, хто у 24 години втисне найбільше справ. Зранку – зустріч із важливими людьми за кавою, потім – робота, ввечері – знову ділові перемовини, якісь курси, читання розумних книжок тощо. До того ж ми ще й перебуваємо в круговерті щоденних побутових справ. Ми всі боїмося прожити день намарне. От і я працювала в такому режимі тривалий час і зламалася. Мені захотілося нічого не робити, не гнатися за кількістю перероблених справ. Я забажала просто байдикувати. Я звичайнісінька людина, а не робот-машина. Отож розігнала свої докори сумління, хоча це було дійсно нелегко.

Пригадала історію, яку мені колись розповів знайомий хірург. Він зізнався, що люди часто лягають до лікарень не на лікування, і навіть не на профілактику, а просто для відпочинку. Саме так. Каже, що пацієнти здорові, як бики, а в стінах медзакладів “лікуються” від перевтоми. Гадаю, тут також спрацьовує чинник сумління. Вдома ділові люди не можуть дозволити собі повністю розслабитися, а в лікарнях можуть спокійно відлежувати собі боки, їх ніхто не підганяє, їм нікуди не потрібно поспішати. “Алло, тут проєкт горить, під’їжджай”, – телефонують такому пацієнту. “Я в лікарні”, – відповідає той. І все, тебе всі залишають у спокої. Пам’ятаєте, як діти грають у квача? Бігають один за одним, а стомившись зводять руки догори, утворюючи уявний дах і говорять: “Чик-чирик! Я в будиночку”. І все – стоять і відпочивають. Так і дорослі: стомившись тікають від своїх справ… до лікарень. Ось вона, зворотна сторона нашої гонитви за успішністю.

Якось почула розмову двох бізнесменів. Один запитував у іншого про те, як той уявляє свій ідеальний день. “Нічого не робити. Весь день спати”, – сказав він. Обидва якось не вельми радісно розсміялися. “Та цього, мабуть, ніколи не буде”, – додав він.

З одного боку, така примітивна відповідь, а з іншого – тривожний сигнал. Не сидіти на березі моря з кокосом у руках, не мчатися автострадою в спортивному авті, не гуляти вечірнім Парижем та обіймати свою кохану, а всього-на-всього лежати в ліжку – такою є мрія ділової людини. Сміх сміхом, однак виходить, що іноді для щастя потрібні абсолютно прості речі.

Спати, відпочивати – для сучасної людини іноді значить більше, аніж покупка нового ґаджету. Ба більше: байдикування та тривалий сон іноді варті більшого, аніж спілкування. Бути з самим собою та прислухатися до звичайнісінької тиші – це те, чого не вистачає кожному з нас, ділових та активних людей.

До речі, байдикування іноді плутають із чимось іншим. Екскурсії, подорожі, читання книг – це не гулі правити, а розвиток та робота над собою. Навіть гортання стрічки Facebook – це щось інше. Іноді мені здається, що у вільні хвилини ми безцільно гортаємо сторінки соцмереж, щоби хоч щось робити, створювати ефект зайнятості. І в ці хвилини ми не відпочиваємо, а просто проживаємо чуже життя, замість того, щоб просто заплющити очі й помріяти про своє.

Інформаційний простір закликає нас щодня ставати кращими, перемагати, творити чудо, встигати, квапитися тощо. Водночас іноді хочеться просто лежати під теплою ковдрою та переглядати старі мультфільми. Щоправда, про це не кожному скажеш. Бо це не вельми солідне заняття для поважної людини. До того ж я, так само як і ви, виросла на казках, де лінощі всіляко зневажали. Дівчата повинні бути працьовитими, гарними господинями, а хлопці повинні їздити світами в пошуках матеріальних благ тощо. “Для того й муха на світі, щоб ліниві вдень не спали”, “Умійко по дорозі біжить, а невмійко на печі лежить”, – народна творчість також не жаліє тих, хто любить відпочивати.

Це правда – вічні лінощі псують людину, проте періодичні ліниві дні дозволяють перезавантажитися та відпочити. Нічого не робити – це як ліки для душі. Не вживатимеш – прогресуватиме втома, хапнеш забагато – отруєш тіло, але вони необхідні для нормальної життєдіяльності організму.

Трохи байдикувати потрібно кожному. А докорам сумління, які з’являються в цей час, можна показати велику дулю. Розслабляйтеся, байдикуйте, бо в ці хвилини ви по-справжньому оновлюєтеся. У цьому океані справ так легко захлинутися: тому, щоб підкоряти найбільші хвилі, потрібно вдосталь належатися на березі.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram