У 2015 році Верховна Рада України ухвалила новий закон “Про місцеві вибори”, який містить чимало нових норм, що докорінно змінили процес місцевих виборів. І хоч цей закон викликав чимало критики, деякі його положення вперше впровадили інструмент прямої демократії в дію. Йдеться насамперед про процедуру відкликання депутатів місцевих рад. Попри те, що в реальному житті виборці ще не застосовували цієї можливості, проте навіть її декларативне закріплення є значущим елементом демократичного суспільства. Тому дуже важливо зрозуміти, як скористатися цією законодавчою нормою, виявити всю її вагомість, аби зрештою збагнути, чи потрібно запроваджувати таку процедуру для депутатів Верховної Ради.

Згідно з Законом України “Про статус депутатів місцевих рад”, виборці можуть ініціювати відкликання свого обранця, зважаючи на такі обставини:

– порушення депутатом місцевої ради положень Конституції і законів України, що встановлено судом;

– пропуск депутатом місцевої ради протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії;

– невиконання ним без поважних причин обов’язків депутата місцевої ради у виборчому окрузі;

– невідповідність практичної діяльності депутата місцевої ради основним принципам і положенням його передвиборної програми;

– невиконання депутатом місцевої ради зобов’язань звітувати перед виборцями та проводити зустрічі з ними.

Щоб внести пропозицію про відкликання депутата обласної чи міської ради, потрібно подати звернення, завірені підписами не менше 400 виборців з конкретного округу. Щоб відкликати селищного голову, достатньо буде 20 підписів.

Отже, законодавець докладно описав причини, а також саму процедуру відкликання депутатів місцевих рад. Але навіть у такій, як на перший погляд, прозорій процедурі, існують свої підводні камені. Оскільки депутатами місцевих рад можуть бути лише представники політичних партій, то кінцеве рішення щодо їхнього відкликання все одно ухвалює керівництво партії. Тому й постає певна колізія. А головне, що на місце відкликаного депутата заходить наступний у списку кандидат від цієї партії.

Аналізуючи європейський досвід впровадження норм прямої демократії, варто зазначити, що імперативний мандат застосовується до депутатів місцевого рівня, але не загальнонаціонального. Тобто українське законодавство за основу бере закон країн-членів ЄС. Це є плюсом, адже, незважаючи на те, що імперативний мандат вважається інструментом прямої демократії, він все ж чинить свій негативний вплив на народних депутатів, якщо враховувати те, що їхня основна мета – праця на благо всієї держави, а не конкретного виборчого округу. Альтернативою імперативному мандату є так званий “вільний мандат”, суть якого полягає в тому, що парламентарій не несе юридичної відповідальності перед виборцями, зокрема, не зобов’язаний виконувати їхні накази й не може бути достроково ними відкликаний. Принцип вільного мандата ґрунтується на принципі народного представництва, який полягає у визнанні парламентарія представником усього народу.

Як висновок, можна сказати, що принцип імперативного мандата важливий для певних територій, але не для всієї держави, оскільки депутати можуть стати жертвами зловживання певних верств населення та виконувати свої обов’язки лише для того, щоб обслуговувати конкретне коло осіб. Це неприпустимо в будь-якій державі, особливо за часів, коли триває війна.

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]