Владлен Мараєв. Про “безкровну” окупацію Криму навесні 2014-го

Проти ночі на 27 лютого російські військові захопили Кримський парламент. Фото з відкритих джерел

“Что мы сделали? Мы не воевали, не оккупировали никого, нигде не стреляли, ни один человек не погиб в результате событий в Крыму. Ни один! Мы использовали Вооружённые Силы только для того, чтобы сдержать находившихся там двадцать с лишним тысяч военнослужащих Украины от вмешательства в свободное волеизъявление людей, проживающих там”, – це слова з інтерв’ю Володимира Путіна німецькому виданню Bild у січні 2016 року. Нині, коли минає 3-тя річниця подій у Криму, згадаємо тих, чия загибель цілковито спростовує слова російського лідера.

З-поміж українських військовослужбовців першою жертвою російської агресії в Криму став начальник складу 13-го фотограмметричного центру головного управління оперативного забезпечення ЗСУ прапорщик Сергій Кокурін. Він був кримчанином, уродженцем Сімферополя. 18 березня 2014 року російські військові підрозділи без знаків розрізнення та нерегулярні загони “козаків” штурмували фотограмметричний центр у Сімферополі. Сергій Кокурін перебував на спостережній вежі автопарку частини і загинув від прямого влучання кулі у серце. У загиблого залишилися вагітна дружина і 4-річний син.

Під час цього ж штурму важке поранення отримав старший топограф топогеодезичного відділу фотограмметричного центру капітан Валентин Федун. Перша куля влучила у шию, друга вцілила біля лівої ключиці. Та офіцер залишився живий, одужав і продовжив службу у лавах Збройних Сил України “на материку”. Указом Президента України від 19 липня 2014 року № 599/2014 Валентин Федун і Сергій Кокурін були нагороджені орденами “За мужність” ІІІ ступеня. Останній, на жаль, посмертно.

Штурмувальники 18 березня також зазнали втрати. За нез’ясованих обставин від вогнепального поранення загинув бойовик з парамілітарного угрупування, “доброволец Войска Донского” Руслан Казаков. 33-річний уродженець Волгоградської області, учасник Другої чеченської війни, у березні 2014 року він вирушив до Криму, щоб взяти участь в антиукраїнських акціях. 30 квітня 2014 року Путін посмертно нагородив його Орденом Мужності, як загиблого під час виконання свого “громадянського обов’язку”.

6 квітня 2014 року в офіцерському гуртожитку селища Новофедорівка Сакського району молодший сержант 382-го окремого батальйону морської піхоти Російської Федерації Євген Зайцев впритул з автомату АК-74 застрелив начальника оперативного відділення штабу 10-ї Сакської морської авіаційної бригади Військово-Морських Сил ЗСУ майора Станіслава Карачевського. Капітан Артем Єрмоленко, який служив разом із Карачевським, згадував, що на той час росіяни вже захопили їхню частину, і українські військовослужбовці готувалися до переїзду “на материк”. Але пізно ввечері 6 квітня стався конфлікт з російськими військовими: “Ми були метрів за двісті від КПП – біля гуртожитку. Вже виконавши роботу, мали повертатись. І оця група людей навіть не підійшла, а підбігла до нас зі зброєю. Склалось таке враження, що вони когось шукали. А на цьому місці опинились ми. Спочатку був словесний конфлікт, що потім переріс у використання зброї з їхнього боку”. Артема Єрмоленка жорстоко побили, Станіслава Карачевського – застрелили. 13 березня 2015 року підконтрольний Росії Кримський гарнізонний військовий суд засудив убивцю, 24-річного уродженця Якутії Євгена Зайцева, до… 2-х років позбавлення волі з відбуванням покарання у колонії-поселенні. Справу поставили так, ніби це українські офіцери напали на російський КПП, а Зайцев лише “перевищив заходи, необхідні для затримання особи, яка вчинила злочин”.

У загиблого майора Карачевського залишилася дружина і двоє дітей віком 6 і 5 років. Поховали Станіслава у Бердянську Запорізької області. На будівлі бердянської школи № 5, де він навчався, встановлено меморіальну дошку.

Ще однією жертвою подій у Криму став мирний громадянин України кримськотатарського походження Решат Аметов. Він збирався піти до військкомату і записатися до Збройних Сил України. 3 березня 2014 року взяв участь у мирному протесті проти окупації Криму на площі Леніна у Сімферополі, звідки був викрадений особами з так званих “загонів самооборони Криму”. 15 березня його тіло з численними ознаками катування знайшли в околицях села Земляничне Білогірського району АРК (67 км на схід від Сімферополя). Вбивць і досі не знайдено, як не встановлено і точної дати загибелі Решата Аметова. Без батька залишилися троє малих дітей. Найменший син тоді мав лише 2 з половиною місяці.

Тож окупація Криму навесні 2014-го була зовсім не такою мирною і безкровною, як це намагається представити російське політичне керівництво. Чи для нього загибель щонайменше чотирьох людей – то дрібниця, не варта й згадки?