Мене завжди обурювало патетичне смакування образом спаплюженої, понівеченої, зґвалтованої загарбниками України. Зараз із Заходу до нас прийшла мода на постколоніальні студії, де ці ж тези повторюють з меншим драматизмом, але з розумнішим виразом обличчя.

Наважуся сказати провокаційну річ. Образ України як колонії – це одна із форм націонал-мазохізму. І ми маємо його позбавитися, щоб рухатися в майбутнє.

Шлях становлення української державності дійсно непростий і унікальний. Але саме це є причиною не спрощувати нашу історію до відносин “колонія-метрополія”. Наприклад, у відносинах народів Африки і Європи приводом до антиколоніальної боротьби була дискримінація. В українців же, якщо говорити буквально, основна проблема якраз полягала в тому, що цієї дискримінації (розрізнення) в Російській імперії не було. Адже малоросів сприймали як частину єдиного імперського народу, а їхню мову як одну із говірок російської.

Водночас представники малоросійських аристократичних еліт користувалися тими ж правами, що і еліти російські, що в переважній більшості їх не спонукало до побудови власного державного проєкту. Землі колишньої Гетьманщини ніколи не розглядалися як периферія чи колонія, а були безпосереднім “тілом” імперії. І це не могло бути інакше, бо без Києва Російська імперія не мала жодного історичного та ідеологічного ґрунту. Та власне й саму ідею Російської імперії породили випускники Києво-Могилянської академії, які у ХVII столітті принесли в Москву культуру, освіту і науку.

Чи існують десь у світі приклади, щоб колонія виконувала ”місію білої людини” щодо своєї метрополії? Якщо ні, то навіщо проводити аналогії між українцями і неграми, та ставити в один ряд росіян із британцями?

Причина наших подальших історичних трагедій в тому, що українці творили імперії з центрами у Варшаві та Москві, а не в Києві.

Тепер же ми змушені протистояти Франкенштейну, якого самі ж великою мірою і породили. І цей монстр, усвідомлюючи власну неповноцінність, намагається повернути Київ та Україну у власну орбіту.

Минулого не змінити. Але будуючи майбутнє, слід позбавитися “постколоніального” мислення і наважитися будувати геополітичний центр у власній столиці.

Ми це вміємо. Прийшов час зробити це в Києві!