Протягом останніх п’яти років я обіцяла дітям собаку. Я казала, що ось-ось і ми її заведемо. Можливо через рік, а можливо й раніше. Я просто тягла час, сподіваючись, що діти виростуть, роз’їдуться, і питання собаки відпаде саме собою. Я трималась, як могла. Я просто не могла собі дозволити добровільно стати мамою ще одного створіння. Це в дитинстві ти можеш тягнути додому всіх котів і собак з вулиці та плакати на порозі, благаючи батьків взяти пухнасте чудо. А коли батьки – це ти? То ж я мужньо трималася.

А ще на додачу я завжди була впевнена, що в мене алергія на собак, адже коли я приходжу в дім друзів, які тримають песиків, я моментально починаю чхати і обливатися сльозами. Тож я завжди на такий випадок ношу в сумці таблетки. Моя алергія завжди була вагомим аргументом для дітей. Або я, або пес.

Аж ось абсолютно неочікувано в моєму житті з’явився чотирилапий гавкун. Тобто не сам по собі він з’явився – подарували. Пес грайливої вдачі, веселий і безтурботний пожирач капців.

Життя потріпало його ще з дитинства. Він уродився на вулиці, потім волонтери забрали його до притулку, де знайшлися перші хазяї. Але життя в однокімнатній квартирі не йде в порівняння з життям у приватному будинку (так вирішили ми з моєю подругою), і ось він переїхав із Києва в Жашків, щоб ощасливити своєю присутністю мене та моїх дітей.

Читайте також: Людина – друг собаки, але дружба іноді проходить через випробування

Перші враження – діти в захваті, вони навіть миють підлогу, побачивши незаплановану калюжу. Син тепер двічі на день ходить у парк, куди раніше не бачив сенсу ходити навіть двічі на місць. Усі щасливі. А я?

Я зрозуміла, що в моєму будинку з’явився той, для кого я – це цілий Всесвіт! Він став моєю тінню і ходить за мною по п’ятах. Я не можу сходити в душ! Тобто я можу, але спочатку пів години маю пояснювати псу, що я не надовго й обов’язково повернусь. А коли я виходжу – о! Так радісно з душу мене ще ніколи не зустрічали! Неначе я була у кількамісячній експедиції і ось повернулась. Про похід до магазину взагалі сказати нічого. Магазин – це суцільна трагедія. Він скандалить страшенно, коли розуміє, що зараз я чкурну сама за двері, а потім виє на всю вулицю аж поки я повернусь. Соромно перед сусідами, їй богу, а як припинити виття я ще не вигадала.

Пес дворянської крові на ім’я Роджер має навіть паспорт для подорожей за кордон. Іноді мені здається, що тепер за кордон я сама вже не поїду, бо він буде ґвалтувати на весь Жашків тиждень, а то й більше. Як пояснити, що коли я йду, то обов’язково повернусь? Я намагаюся знайти відповідь в Інтернеті. Раніше я лише гуглила питання “Як виховувати дітей?”, а зараз до пошуку додалось “Як справитися з собакою?”. Отже, якщо одним словом, то я щаслива, а якщо копати глибше, то я в процесі пошуку відповіді на питання “Як вижити з цим щастям?”

Читайте також: Собако-людина, людино-собака

Харчування це окрема тема. Раніше я вважала, що всі собаки, як в рекламі, збігаються на шурхіт пакету з кормом. Лише відкрий і погодуй. А не так все вийшло! Він не їсть корм! У перший день у мене була паніка. Чим харчуються собаки, які не їдять корм? Рецептів я знайшла багато, але в мене немає часу готувати ще плюс один обід, тому я просто стала готувати не на трьох, а на чотирьох. Тепер у Роджера на сніданок вівсянка та хліб із маслом, на обід супчик, а на вечерю кашка з котлеткою. Думаю, я не дуже йому шкоджу, адже він лупить усе, що в його собачу миску потрапляє.

Спати стало не те щоб тісно, а щільно й тепло. Першу добу я захрипла, привчаючи його до місця, потім стомилася, махнула рукою на педагогіку й просто трохи посунулась. Тепер щоранку я просинаюся від того, що його хвіст лоскоче мені вухо.

Але, як не дивно, четвертий день тісного контакту з собакою, а в мене досі немає алергії. Навіть почала цікавитись питанням психосоматики алергії. Виявляється таки вона має місце в багатьох випадках. Сподіваюся так буде й надалі, адже період психологічної адаптації я вже майже пройшла.

Як охоронець Роджер іспит завалив – усіх гостей він облизує з ніг до голови. Дійшла висновку, що він небезпечний лише для тих гостей, які гидують собачими поцілунками.

Читайте також: У Японії пес продає печену картоплю

Я намагаюся бути суворою, але в мене нічого не виходить. Знайшовши зранку капці без помпонів, дуже засмутилась і навіть прочитала йому лекцію стосовно пошкодження майна, але дуже сумніваюся, що ця лекція мені допоможе, тому просто заховала все більш-менш цінне й гарне.

А нещодавно ми з ним вперше вийшли у світ уже разом – на День міста в Жашкові. Якщо чесно, із собакою на свято прийшла я одна. Тож всі охочі його гладили, діти з ним грались, і він був дуже гордий, що лише він один привів хазяйку на свято, іншим псам це не вдалося. Ми гуляли в парку та нюхали кущі. Я тримала напоготові упаковку собачих пакетиків, показуючи всім приклад правильного вигулу тварин.

Я не так часто гуляю містом, можливо тут є і собачники, але я їх поки що не знайшла. Раніше я в Жашкові шукала групу велосипедистів, потім художників, зараз почну шукати собачників. Я постійно в пошуку.

А взагалі я люблю дивитися на нього, коли він спить. Такий милезний, мабуть щасливий від того, що всі його люблять. І я щаслива від того, що ще одне створіння полюбило мене не за мої якості, а за мою присутність у своєму житті. Лишається відкритим тільки одне питання – як витягти з під нього подушку, щоб і самій лягти поспати.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram