Помагайбі…

Овва!

Сьогодні наше розслідування повештається (ве́штатися – розмовне – “ходити сюди-туди, в різних напрямках, блукати, бродити де-небудь”) серед специфічних слів – вигуків. Зі школи ми пам՚ятаємо (хоч, імовірно, й не всі), що це особлива частина мови, представники якої тільки “виражають емоції та спонукання, не називаючи їх, а також відтворюють звуки природи, тварин тощо”. Серед них є такі, з якими ми на ти, а є й інші. Чуємо які нечасто. І, можливо, через це не дуже добре знаємо та рідко вживаємо (чи й зовсім цього не робимо). Спробуємо хоч трошки змінити цю ситуацію. Але якщо вам не сподобається – не ображайтесь.

А щоб наша розмова принесла і задоволення, і результат, розпочну її з… А зараз самі зрозумієте, з чого: “Яке “помагайбі!”, таке й “доброго здоров՚ячка!” / “Я машинально попрощалася – і раптом дядько з гітарою впівголоса відповів (мабуть, теж машинально): “Помагайбі!”. Отже, друзі, помага́йбі! (“уживається як вітання з побажанням успіху в роботі”).

“А дзуськи”, чи Ця тупо недосяжна Незалежність” / “Право є, а їхати – дзуськи”. Вигуком дзусь, дзуськи, (рідко дзус, дзуски) можна відганяти котів, а також (переносно) передавати значення “годі, зась”. Що таке “зась”? Читаймо далі.

Слово зась уживається, щоб виразити заперечення чого-небудь, відмову від чогось; також воно може функціонувати як присудок у значенні “не можна”: “Аукціон із продажу виробів із бурштину провели у Вінниці для жінок-підприємців. Зібрали кошти, а передати – зась” / “Ні, я в храм”: Ляшко прийшов освячувати вербу, а на вибори зась”.

“Стережися, пташечко, своєї матері. Гай-гай! гай-гай!”. Так називається рецензія на спектакль за п’єсою “Лимерівна” Панаса Мирного. Гай-гай сигналізує про вираження жалю, співчуття, заклопотаності тощо. У Максима Рильського знаходимо: “Гай, гай! Чи ви забулися, братове, Які то ночі в молодих літах Нам спати не давали!”. “Гай-гай” може вживатися на початку речення, виконуючи функцію заспіву в піснях: “Гай-гай, полетіли, на головку сіли” / “У туркені, по тім боці, Хата на помості. Гай! гай! море, грай, Реви, скелі ламай!” (Т. Шевченко). Головне – не сплутувати його з омонімічним іменником “гай”, який означає “невеликий, перев. листяний ліс”. У переносному значенні (разом з іменником) цим словом називають велику кількість: “Раптом гай квіток з՚явився, Наче ярая весна” (Леся Українка). Ну і, звісно, не сплутувати з Гаєм Річі: “У мережі опублікували трейлер фільму “Джентльмени”, режисером якого виступив Гай Річі”. Або ще одним відомим персонажем (Гай Юлій Цезар (Gaius Iulius Caesar; 12/13 липня 100 до н. е. – 15 березня 44 до н. е.) У діалектах вигук “гай” синонімічний до іншого вигуку – “га́йда”: “Ноги на плечі та й гай у долину (І. Франко). Тим часом призначенням розмовного слова га́йда є закликання / спонукання іти куди-небудь (“ідіть, ходім”): “Га́йда на Майорку!” / “Га́йда на cпіви” – музичний проєкт Відкритого фестивалю авторської пісні НТУУ” / “Програма U-inn 2.0: RELOAD – га́йда змінювати країну разом!”. Також цим вигуком позначають швидкий рух: “Ну що, змотуйте рукави і га́йда додому відпочивати! П’ятниця, як-не-як. Ну а рятувальники, як завжди, подбають про ваш безпечний вікенд”. Стала ж сполука га́йда звідси пропонує комусь виконати дію під назвою “геть звідси”.

Крім вигуку “геть”, є ще “геть”-прислівник та “геть”-частка. Отже – загалом їх аж три. Вигук геть використовується, щоб передати “наказ відійти від кого-, чого-небудь, покинути, залишити кого-, що-небудь”, а також “віддалити, забрати, усунути кого-небудь”; може він уживатися (частіше в закликах) як синонім до “не треба, не потрібний, щоб не було”: “Геть москворєчіє! Геть суржик!” / “Під стінами обласного управління Нацполіції у Львові влаштували акцію протесту під назвою “Геть злочинця Віконського зі Львова!” / “Шансон геть: запорізьких “маршрутників” будуть штрафувати за музику в салоні та неохайність”.

“Геть”-прислівник має багато значень: “1. Куди-небудь у невизначеному напрямку, на віддаль; від якого-небудь місця, за межі чогось. 2. На велику відстань; далеко. 3. Дуже, значно. 4. Скрізь”: “Тому перше, з чого треба починати – РФ повинна вивести свої війська, а Путін – забрався геть з України” / “Або Зеленський почне займатися армією, мовою, вірою і війною, або піде геть”.

А ще “геть” це – підсилювальна частка, що вижвається у таких значеннях: а) “зовсім, цілком, увесь” (“Сонце вже геть було нахилилося до заходу” (І. Франко) та б) “аж, далеко” (“Попід льодом Геть загуркотіло” (Т. Шевченко). Сталий вислів геть усі означає “всі, всі без винятку”: “Книжка, яка нарешті пояснить тобі геть усе про дівчаток і хлопчиків безпосередньо у видавництва “Урбіно”.

“Ой леле!”: Літературні скандали – 2018” / “Ой, леле! 200 гривень в магазині лишив, а нічого толком не купив”. Вигук ле́ле вживають “для вираження жалю, нарікання, страху або здивування (часто разом з “ой”)”, а також – як присудкове слово – коли хочуть повідомити, що кому-небудь погано, з кимось трапилося лихо, нещастя: “Леле, лелечко мені!” (Номис). Цей вигук може подвоюватися, але значення лишається те ж саме: “Ой, ле́ле-ле́ле, чого тільки не чували ми тут” (Остап Вишня).

Овва! Електронні книжки за 1 гривню” / “Овва, Трамп таки зрадник: ексадвокат Президента США має компрометуючий запис щодо роману Трампа з моделлю Playboy” / “Світ короткий мов слово “овва”. Саме вигук овва́ використовується, коли хочуть виразити здивування, сумнів, іронію тощо (ну, або бач (“ужив. звичайно із сл. як, який, скільки і т. ін. – для вираження здивування, незадоволення, обурення і т. ін.”), ба, ач, іч (ич). До речі, порівняно недавно відбулися цікаві (у зв՚язку з темою нашої розмови) зміни інтерфейсу кнопки “Подобається” у Facebook: “Тепер користувачі можуть виражати своє ставлення до посту у соцмережі не просто через звичний “лайк”, а використовуючи шість нових емоцій: “Подобається”, “Любов”, “Ха-ха”, “Овва”, “Засмучено”, “Злість”.

“Міський конкурс “Агов! HandMade, Che!” запрошує на виставку робіт і проводить голосування он-лайн” / “Агов, ЄС!”: євродепутатка Гармс закликала відреагувати на слова Путіна про видачу паспортів українцям”. Слово аго́в (варіант – гов) слід уживати для привернення чиєїсь уваги, щоб покликати когось або відгукнутися на чийсь поклик. До речі, на одному з форумів натрапив на таку думку (мовне оформлення оригіналу зберігається): “Як на мене слова ало і агов мають ту саму чи майже ту саму семантику. Наприклад, ми можемо почути, як хтось когось озиває вигукуючи ало або ало, гараж. Але агов служить для цієї ж цілі. Мені здається природнім вживати це слово і під час телефонної розмови. Як ви гадаєте, наскільки це природно? Тобто чи почуватиметься мовник зручно використовуючи це слово в телефонній розмові, чи не йтиме це врозріз із його уявленнями про значення цього слова”. Не буду долучатися до дискусії (поки), лише нагадаю, що вигук алло́ (його часто вимовляють як “ало”) використовують, щоб звернутися до особи під час телефонної розмови (має значення “слухаю, слухайте”).

Аге́й. Використовуючи це слово, можна спонукати до дії або висловити бажання привернути чиюсь увагу (воно синонім до “гей” / “ей”): “Агей, Іване, чи не страшно тобі під землею?” (Ю. Яновський) / “Два цапки паслися біля арика. “Агей, друже, переходь до мене та пограймося”, – гукнув один” / “Гей, друже! Ти все ще в роздумах про чудове літо та пригоди?”. Хоча сьогодні зі словами “гей” (“агей”) я б не екпериментував. Але знати про них – не зайве.

За допомогою вигуків ану́те, ану́мо, ну́мо (рідко нум) виражають спонукання, заохочення до дії, коли звертаються до кількох осіб: “Хто знає Сосницю, ану́те, озовіться!” / “Ану́мо, вгадайте знавці футболу, кого щойно підписала полтавська “Ворскла” в головному офісі?” / “Ну́мо робити наше місто кращим!” / “Конкурс малюнків “Ну́мо, пензлик, потанцюй, гарну писанку малюй”. Щоправда, поєднуючись з інфінітивом, ну́мо стає часткою та починає сигналізувати про інтенсивний початок дії: “Щоб зустрічати її було ще веселіше, пропонуємо вивчити віршик про перший сніг та котика. Нумо вчити разом!”. Останнім часом можна натрапити на пропозиції заміни у конструкції “давайте (давай) + дієслово” спонукального компонента на природніші для нашої мови (до них входить і “нумо”): “давайте заспіваємо” > “заспіваймо, нумо заспіваймо”; “давайте скажемо чесно, що сьогодні” > “скажім, скажімо, нумо скажім, нумо скажімо”; “давай грати чесно” > “граймо, нумо граймо”; “давайте пройдемося” > “пройдімось, пройдімося, пройдімся, нумо пройдімось, нумо пройдімося, нумо пройдімся”; “тому давайте вчитися разом” > “вчімось, вчімося, вчімся, нумо вчімось, нумо вчімося, нумо вчімся”; “тому давайте скажем так” > “скажім, скажімо, нумо скажім, нумо скажімо”.

Для підтвердження чогось та запевнення в чому-небудь уживаються одиниці їй-богу, їй-бо, (рідко їй-право): “Міжнародний конкурс гумористичного твору “Чудака, їй-богу!” приймає роботи” / “Лавринович б՚є себе в груди: Їй-Богу, жоден червоний прапор не розгортався” / “Їй-бо, дивувала реакція деяких українців на підписантів хвалебного листа до Путіна з числа так званої культурної інтелігенції Росії”. До речі, тут важливо розмежовувати омонімічні структури: “Могила вашого предка до того запущена і занедбана, що мені, їй-право [вигук], аж незручно вам про це казати” (В. Чемерис) // “Конституція України гарантує їй право [займенник з іменником] на пенсію як невід՚ємну складову соціального захисту”.

То що? Ну́мо?