Взаємини України з Польщею, після відновлення незалежності нашої держави, дуже нагадують припливи та відпливи. Хоча Польща одна з перших країн світу визнала незалежність України, а Юзеф Пілсудський, перший голова відродженої польської держави, свого часу пророкував: “Немає вільної Польщі без незалежної України”.

Можна пригадати про спільний парад 9 травня 1920 року, після того, як українські та польські війська, вибили з Києва більшовиків, і уряд УНР та Петлюра урочисто в’їхали до Києва. Тоді на Софійському майдані війська урочисто приймали Симон Петлюра й польський генерал Едвард Ридз-Сміглий. Утім, це не завадило потім полякам оголосити Галичину, Холмщину та Волинь “східними кресами” й почати насильницьки полонізувати там українське населення, що переважало.

Цим, власне, і реалізовувалася концепція одного з ідеологів політики полонізації непольських народів Станіслава Грабського, за якою на “східних кресах” мала бути забезпечена така перевага “польської людності над непольською, щоб долю тих земель вирішувала воля місцевої польської суспільності”. Для досягнення цієї мети застосовувалися різні засоби, включно з витісненням українців із рідних місць і сприяння еміграції українського населення за кордон.

Україна вже неодноразово пропонувала Польщі відкинути минулі претензії і образи. Адже українсько-польське єднання та взаєморозуміння є фундаментальною геополітичною загрозою для Російської Федерації, яка має територіальні претензії не тільки до України, а й до Польщі. Враховуючи той факт, що частина польських земель, разом із Варшавою, тривалий час перебувала під московською окупацією.

Очевидно, що українці можуть висунути ще більше претензій до Польщі, але куди може привести таке взаємне поборювання двох близьких одна до одної націй?

Читайте також: Дозвіл полякам на пошуково-ексгумаційні роботи в Україні – ознака нашої гідності та честі

Коли внаслідок конфлікту 1918-1919 років увесь захід України опинився в межах Другої Польської Республіки, польська політика до українців була дуже “специфічною”. Попри те, що Республіка Польща формально гарантувала рівні права для всіх меншин, на практиці це вилилося в те, що до українців ставилися, як до громадян “другого сорту”.

Проте, хай там що, українців і поляків має об’єднати російська загроза. На часі перезавантаження відносин між двома нашими державами. Але якщо поляки знову підніматимуть питання Бандери, ОУН-УПА, нагнітаючи антибандерівську істерію і націоналістичну риторику, то просуватися до цього перезавантаження буде важко, ба неможливо.

Варшава має розмежувати своїх і українських героїв, визнавши за українцями право мати власних достойників нації. А не використовувати надзвичайно важке становище України під час гібридної війни, яку веде з нею Росія, і ексклюзивні політичні обставини, щоб дотиснути Українську державу.

І не потрібно думати, що можна створити спільний польсько-український підручник з історії. Цього не буде. Але не варто підігрувати інтересам Росії, ставлячи Україні історичні ультиматуми.

Те, що загроза з боку Російської Федерації є реальною, показує гібридна інформаційна кампанія, розпочата Кремлем проти Польщі. Окрім того, Москві вдалося організувати армію тролів, які постійно пишуть пости на форумах провідних польських газет, прославляючи Путіна, підтримуючи Росію і зводячи наклепи на Україну й українців. І все це видається за думки та погляди самих громадян Польщі, які не можуть таки жити без Путіна і нібито відчувають до Росії найкращі почуття.

Російська пропагандистська машина витягує на всіх рівнях спірні історичні питання, щоб посварити та нацькувати один на одного польський і український народи. Найкращою відповіддю Москві на такі її намагання, мав би стати політичний мораторій на чутливі проблеми нашого спільного історичного минулого. Адже минуле не мусить блокувати прорив у спільне майбутнє України й Польщі, яке бачиться українцям в Євросоюзі та НАТО.

Головний отаман військ УНР Симон Петлюра і головнокомандувач Війська польського маршал Юзеф Пілсудський. Вінниця, 1920 рік

Не дивлячись на те, що в польсько-українських відносинах чимало розбіжностей, існує дуже багато можливостей для їхнього стратегічного покращення.

Очевидно, що Нове Міжмор’я здатне стати найкращою геополітичною відповіддю на російську загрозу. Балто-Чорноморський союз потрібен саме тепер, коли Росія штучно створила пояс нестабільності, перевіряючи на Україні, Молдові та Грузії методи руйнування архітектури європейської та світової безпеки.

Після падіння Берлінської стіни та розпаду СРСР Росія заклала низку геополітичних “часових бомб” у Балтійсько-Чорноморському регіоні. До них можна віднести: Калінінградську область на Балтійському морі, Придністров’я, відірване від Молдови, анексований український Крим біля Чорного моря та окуповану частину Донбасу на південному сході України. Крім того, Росії вдалося втягнути Мінськ у московський військово-політичний блок, хоча це може й не спасти Білорусь від можливої окупації її території Російською Федерацією.

Для протидії агресії Російської Федерації Польща, Україна та Литва мали би взяти на себе ініціативу створення регіонального Балто-Чорноморського союзу. Стійкої антиімперської геополітичної структури, яка назавжди б зупинила російську експансію в західному напрямку. Але це програма максимум, програмою мінімум могла би стати побудова сучасної автостради з українського міста Одеси до польського Катовіце й далі до портового Ґданська. Цей шлях об’єднав би Чорне море з Балтійським і став для України ще одним “вікном в Європу”.

Польсько-українські стосунки мають бути націлені на майбутнє, а не на минуле. Адже, як показує увесь історичний досвід, протиріччя між Польщею і Україною Росія завжди використовувала для того, щоб знищити їхню державність.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram