Дещо несподівано оголошене президентом рішення про розпуск Верховної Ради дало старт новій виборчій кампанії. Від попередніх вона відрізняється зокрема і масовим походом в політику представників творчих професій – акторів, співаків, музикантів тощо.

Утім, ситуація, коли політиками стають співаки та музиканти, – явище не унікальне. Й Україна тут зовсім не робить якогось відкриття. Таке вже в світовій історії було неодноразово.

Еквадор

Президентом Еквадору у 1996-1997 роках був Абдала Букарам. Він запам’ятався танцями на сцені з дівчатами та піснями, за що його прозвали “божевільним”. Правив країною Абдала всього пів року, але пам’ятають його й досі.

Букарам народився в 1952 році в місті Гуаякіль. Його батьки – емігранти з Лівану. Дядько Абдали був мером Гуаякіля, а сестра Марта вийшла заміж за президента Еквадору Хайме Рольдосі Агілері, який правив країною у 1979-1981 роках.

Після загибелі Хайме Рольдосі Агілері в авіакатастрофі, Абдала Букарам створив “Рольдосистську партію”. На хвилі народної підтримки у 1984 році став мером Гуаякіля. Але відразу потрапив у скандал – Букарам заявив, що армія країні не потрібна. Опоненти звинуватили його у розтраті міського бюджету та приниженні армії. Наслідки були настільки серйозними, що Абдалі довелось тікати до Панами.

Наступного року, скориставшись амністією, він повернувся додому і почав створювати імідж “співучого” політика, близького до народу, який постраждав від “злочинної влади”. З його уст лунали постійні звинувачення у бік “олігархів” та популістські лозунги. Під час президентської кампанії 1988 року Абдала Букарам почав співати пісні про життя бідняків країни. Одна з них – “Сила бідних” – стала і гімном, і гаслом його партії.

На виборах 1988 року Букарам набрав 46% голосів у другому турі. У 1992 році він отримав 22% голосів, посівши третє місце. Переміг Абдала з третьої спроби – у 1996 році. Перемогу забезпечили щедрі обіцянки боротьби з корупцією та олігархами, зниження цін, підтримки бідних та звинувачення багатих у всіх бідах народу. У другому турі виборів Букарам набрав 54,5% голосів. У парламенті його партія отримала 19 із 82 мандатів. Депутатами стали переважно особисті друзі нового президента.

Після того, як Абдала Букарам очолив країну, він не припинив своєї концертної діяльності, постійно виступав у телевізійних шоу та навіть записав альбом зі своїми піснями. Засідання уряду відбувались у різних містах країни, а Букарам демонстрував свою доступність та відкритість – він любив фотографуватись з людьми на вулицях. Жив у своєму будинку в Гуаякілі, відмовившись переїхати до столиці.

На виконання своїх обіцянок Букарам знизив ціни на воду, молоко, забезпечив школярів безкоштовними підручниками та сніданками. Але свято всенародної любові тривало недовго. Преса, яку президент Еквадору не міг контролювати, звинуватила його в непотизмі через призначення брата та друзів міністрами, а племінника – начальником митниці.

Популізм в економіці призвів до банківської кризи, почалася гіперінфляція, ціни на продовольство зросли в рази. Боротися з економічними проблемами довелося економією та співпрацею з МВФ. Зросли ціни на газ, електроенергію, воду та зв’язок.

Це, звісно, викликало протести, які невдовзі стали масовими. Почалися звинувачення у корупції щодо президента, внаслідок яких 6 лютого 1997 року Конгрес оголосив Букарама “розумово недієздатним” і 44 голосами проти 34 проголосував за імпічмент.

Абдала Букарам втік з країни через 10 днів, а у травні 1997 року отримав політичний притулок у Панамі. Повернувся він до Еквадору 2017 року, коли сплив строк давності звинувачень щодо розтрати державних коштів.

Габон

Алі Бонго став президентом Габону 2009 року, набравши 41,7% голосів на виборах, які проходили в один тур. На цьому посту він змінив свого батька, Альбера Бонго, коли той помер. Виборча кампанія супроводжувалась концертами, на яких Алі Бонго виконував реп.

Батько нового президента Альбер Бонго правив країною з 1967 року. Не дивно, що кар’єра Алі була стрімкою. Дитинство він провів у Франції, вивчав там право, займався музикою. У 18 років записав альбом фанк-музики A Brand New Man, який не мав особливого успіху. Невдовзі Алі повернувся на батьківщину, де почав працювати в адміністрації президента. Через кілька років батько призначив його міністром закордонних справ. У 1999 році після шаленої підкилимної боротьби він став міністром оборони.

Обрання Алі президентом сподобалось далеко не всім – частина габонців вийшла на барикади. Демонстранти атакували офіси нафтових компаній, спалили французьке консульство, оскільки вважали нового президента ставлеником Франції.

Але новий президент втримав владу. Він пообіцяв боротися з корупцією та олігархами, скасував найжорсткіші закони в країні. Та в економіці почалася криза внаслідок падіння цін на нафту, а безробіття сягнуло 20%.

Задля популяризації власної персони Алі влаштовував концерти та шоу, а репери країни поділились на тих, хто виступав за президента і проти. На другий строк Алі Бонго обрали у 2016 році – він переміг з незначним відривом лідера опозиції Жана Пінга, який водночас був родичем Алі – Пінг був одружений на старшій сестрі Бонго.

Після оголошення результатів виборів опозиція навіть намагалася спалити парламент, а натовп штурмував габонську ЦВК. Загинуло кілька протестувальників, а понад тисячу заарештувала поліція. Втім, Конституційний суд країни визнав перемогу Бонго.

Та криза в Габоні не припинилась. Частина реперів з табору президента перейшла на бік опозиції. До того ж Алі Бонго має проблеми зі здоров’ям, що дає привід його опонентам говорити про недієздатність президента. У 2018 році Бонго поїхав на лікування за кордон, чим намагались скористатись офіцери армії, спробувавши у січні 2019 року вчинити переворот. Спроба провалилась, а Бонго повернувся до країни.

Наразі в країні не вщухають протести, а музиканти стали однією із сил, які активно виступають проти правління чинного президента.

Уганда

Співак Роберт К’янгуланьї, якого знають як Бобі Вайна, поки не домігся офіційної посади. Але вже два роки він є символом боротьби з чинним президентом Уганди Йовері Мусевані, який обіймає цей пост з 1986 року.

Він активно використовує соціальні мережі, через які агітує людей за економічний розвиток, закликає боротися з корупцією та бідністю. Бобі Вайн називає себе “президентом гетто”, позиціонуючись як представник пригноблених верств населення країни.

Вайн не є класичним політиком, він, скоріше, виражає протестні настрої в країні. Ідеологія Вайна проста – він виступає за справедливе суспільство та проти диктатури чинного президента.

Але й людиною, далекою від політики, його назвати важко – 2017 року Бобі став депутатом парламенту та створив “рух народної влади”, почав підтримувати на виборах кандидатів, які не належали до старого політикуму. Ці кандидати зазвичай вигравали.

Улітку 2018 року чинний президент країни запровадив податок на мобільний зв’язок та інтернет. Бобі Вайн став одним з лідерів протестів проти нових податків.

Водія музиканта знайшли вбитим в авто, а самого Вайна разом з трьома десятками опозиційних політиків у серпні 2018 року заарештували та судили за зраду після того, як невідомі закидали кортеж президента Мусевені камінням. Вайн повідомив, що його катували у в’язниці.

Арешт Бобі викликав потужну хвилю протестів, особливо в столиці Уганди, де він живе у своєму рідному кварталі для бідноти. Протести набули такої сили, що Вайна змушені були відпустити з-під арешту та дозволили виїхати з країни на лікування.

Вайн повернувся до Уганди у вересні 2018 року і заявив, що боротиметься з диктатурою і далі. Хоча Бобі Вайн і не оголошував, чи збирається балотуватись на чергових виборах 2021 року на посаду президента країни, його популярність в Уганді, особливо серед молоді, величезна.

Він і далі активно зустрічається з людьми та веде агітацію через соціальні мережі. Три чверті населення Уганди – молодь до 30 років, тому Бобі має реальні шанси очолити країну в недалекому майбутньому.

Україна

Загалом, співаки та актори в українській політиці – не новина. Той же Святослав Вакарчук, який наразі очолює партію “Голос”, свого часу обирався депутатом Верховної Ради.

На пам’яті діяльність очільника Укрзалізниці Войцеха Балчуна, який уславився не стільки керівництвом на своєму підприємстві, скільки грою на гітарі у рок-гурті. Та й “співучого ректора” Михайла Поплавського знають скоріш не як керівника університету та народного депутата, а як виконавця естрадних пісень.

Можна згадати також Руслану, Злату Огневич, Оксану Білозір. Остання навіть очолювала міністерство культури за часів президентства Ющенка.

Але вперше “творчі партії” мають реальні шанси завести до української влади цілу плеяду непрофесійних політиків – той же Вакарчук на чолі партії “Голос”, яка має, згідно опитувань, рейтинг у 5,6%. Про партію акторів “Слуга народу” і говорити зайве – її підтримка серед потенційних виборців просто шалена.

Та й новообраний президент країни – актор.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram