Нині в українському істеблішменті завелася мода на запозичення іноземних слів. Історія вже знає часи, коли подібне траплялося і виглядало так само недоречно й смішно. Втім, за царювання в Московському царстві Петра Першого на зламі ХVІІ-ХVІІІ століть їхня мова (язик) була бідною й невиразною. Вона складалася з дуже обмеженого числа базових компонентів угро-фінської, татарської (уйгурської) та писемної церковно-слов’янської мов. Останньою ніхто, звісно не розмовляв у ті часи, так само як і латиною в Европі.

Так от, за ініціятиви царя та европейських фахівців, що наводнили тогочасну Московію, в їхній мові (язику) закрутилися різноманітні німецькі, голландські, французькі та англійські терміни. Їхній язик та московська щелепа намагалися одомашнити різноманітні “гертфлути” та “глаух–герти”, “шлам–грабени” та “кастени”, “дістрікти”, “камєр–коллєгії” та “обєр–провіантмєйстєрів”.

Московити маялися з цими термінами протягом років і десятиліть. Аж поки студент Могилянської академії Михайло Ломоносов не повернувся у 1734 році з Києва до Московії та не обійняв згодом вагоме місце в тамтешній академії наук. Відтоді він запустив зворотній процес – повернення словам їхнього первісного місцевого значення. “Герт” поступився місцем “кориту”, “кастен” — “ящику” і т.д.

Також, Ломоносов зрозумів, що українська (руська) мова більш пристосована до інтеграції з церковно-слов’янським письмом, аніж інші европейські мови. Вочевидь далася взнаки “Граматика” Мелетія Смотрицького та вплив українських вчителів, що навчали Михайла в Москві та Києві. Тож, він відкрив дорогу в московський язик запозиченням з української (руської) мови. А ще Ломоносов не соромився творити нові слова. Завдяки вченому в язику з’явилися такі слова, яка “маятник”, “атмосфера”, “кислота”, “созвездие” тощо.

Слов’янська мовна (язикова) “реконкіста” тривала недовго. Невдовзі вона змінилася черговою хвилею язикових запозичень ініційованих за часів імператриці Катерини ІІ (німецької принцеси Ангальт-Цербської). Причиною цього явища залишалася та сама бідність тогочасної мови (язика) Російської імперії, відсутність базового етносу – носія власної мови (язика) та писемності, а також тогочасний комплекс меншовартості московитів.

На відміну від Росії, ми, українці, маємо одну з найбагатших мов світу. Наша мова має свого носія – древній український народ, який послуговується своєю мовою з ІІІ-VІ ст. н.е. То, чому ж українські урядовці та народні депутати так наполегливо просувають в нашу мову різноманітні “булінги”, “диджіталізацію”, котрі мають українські відповідники “цькування” та “оцифровування”?

Що заважає можновладцям відмовитися від засмічення української мови іноязом? Вочевидь це той таки комплекс їхньої меншовартості та погане знання української мови, несприйняття її як рідної. Але це минає з часом, було б бажання опанувати мову і, як то кажуть, політична воля. Шановні політики, чиновники та навколовладні активісти, беріть приклад з московита Михайла Ломоносова, очистіть законодавство та нормативну базу від англіцизмів, русизмів тощо. Адже навіть дітям вже відомо, що чия мова, того й держава!

Приклад “ісконно-посконного” московита поморського походження М. Ломоносова обраний мною зовсім не випадково. Сподіваюсь, так буде наочніше, аніж переконувати зденаціоналізованих і зросійщених політиків на прикладах Івана Полюя, Лариси Ніцой, Павла Гриценка, Ірини Фаріон, Василя Німчука та інших українців.