Сьогодні в епіцентрі нашого розслідування опинилися слова. Стоп, ви ж скажете, що в заголовку нашому написана відверта дурня. А я… Я візьму та й промовчу. Бо люблю інтриги, загадки, таємниці. Ось і ця сьогоднішня розмова має характер детективу, і відгадати нашу загадку можна буде лише тоді, коли дочитаєш до останнього рядка. А що ж ви думали? У нас усе, як у людей. Книжки читаємо, а буває – ще й пишемо. Сьогодні поговоримо про цікаві слова та історії, пов’язані з ними.

А чи знали ви, що… вживання у ЗМІ слів “вертоліт”, “гелікоптер” і “гвинтокрил” як абсолютних синонімів – не зовсім правильна річ. Чому? Зараз з’ясуємо. Але спочатку подивимося на історію назв, якими позначали “важчі за повітря літальні апарати, що могли підніматися в повітря без розбігу й вертикально приземлюватися, а також висіти в повітрі”.

Кажуть, що ідея літального апарата, пересування якого відбувалося б за допомогою двох гвинтів і який міг здійснювати вертикальний зліт та посадку, виникла в Леонардо да Вінчі в XV столітті. Він назвав його гелікоптером (або “повітряним гвинтом да Вінчі”) від грецького έλιζ – “спіраль, гвинт” та латинського pteros – “птах”.

Пізніше після модифікації літального апарата та самої технології, яка забезпечувала його пересування, з’являється назва – автожир (від грец. autos – сам і gyros – круглий) – “літальний апарат важчий повітря із зіркоподібно розташованими крилами, що вільно обертаються, який має здатність спускатися майже вертикально”. Маневреність автожира перебуває між літаком і вертольотом. Синонімами до цієї назви у світових мовах є гіроплан (жироплан), гірокоптер, ротоплан, цикложир, циклоптер, циклоплан. Пізніше автожирів витіснили вертольоти.

Слово вертоліт скальковане (тобто “виготовлене” за чужим зразком із власномовного матеріалу) з російського “вертолёт”, яке, за однією з версій, утворене за зразком французького gyroplane, де компонент верт- (від “вертіти”) – відповідник до gyro- (воно походить від грецького γύρος – “коло”, γυρεύω – “обертаю”). Назву гелікоптер ми запозичили з французької (кінець ХІХ століття).

“У вітчизняній лексикографії, – пише Людмила Халіновська, – аналізовані лексеми фіксують кілька словників. Зокрема, термін гелікоптер засвідчений у “Словнику чужомовних слів” (1996): “тяжчий за повітря літак, що може піднятися майже вертикально, за допомогою відповідного горизонтального ґвинта, риштованого крилами, що обертаються навколо вертикальної осі. Поступовий рух літак має від звичайного вертикального пропелера”. Терміни автожир, вертоліт, гелікоптер фіксують “Українсько-російський словник” в 6-ти томах (1953) та академічний “Російсько-український словник” в 3-х томах (1968). “Російсько-український технічний словник” (1961) подає як синонімічні назви: автожир і вертоліт, гелікоптер з посиланням на вертоліт. Виданий у діаспорі в 1977 р. “Словник чужослів. Знадібки” П. Штепи вважає синонімами лексеми автожир – гелікоптер, вертоліт – гелікоптер. Зазначені терміни автор словника пропонує замінити штучно створеною назвою крутняк. С. Караванський у “Практичному словнику синонімів української мови” (1993) також пропонує синоніми до аналізованого терміна вертоліт, який у названому словнику є частиною термінологічного словосполучення аероплан вертикального злету, – вертоліт, гелікоптер, (малих розмірів) оса, муха, блоха”.

Є в нашій мові і слово гвинтокрил (англ. rotor-winged aircraft – дослівно – “літальний апарат із ротором (гвинтом) на крилі”) – “аеродинамічний літальний апарат, у якому підіймальна сила створюється завдяки комбінованій несній системі, побудованій на одному або двох несних гвинтах та крилі. Гвинтокрил – це комбінація гелікоптера та літака: він має крило, обрамлення крил, несні гвинти, як у гелікоптера, і тягові гвинти, як у літака”. Як видно, конструктивно та в плані “філософії” пересування гвинтокрил – літальний апарат іншої природи. Тому науковці радять розмежовувати вертоліт (“немає крила”) і гвинтокрил (“є крило”). Синонімом до слова “гвинтокрил” виступає назва “комбінований вертоліт” (синонімізуються на основі ознак “гвинт + крило”). А до слова “вертоліт” абсолютним синонімом є гелікоптер (ознака “гвинт”).

А чи знали ви, що… перша книжка оповідань Юрія Яновського мала назву “Мамутові бивні”. Хто такий “мамут”? У словнику можна прочитати, що це застаріла назва мамонта (“рід вимерлих тварин із родини слонових”). Цих “вимерлих тварин із родини слонових” у нас здавна називали “мамутами”. Саме це слово вміщують усі перші словники початку минулого століття. Таку ж назву вживає й значна кількість європейських народів (болгари, словаки, чехи, угорці, серби, німці, македонці, хорвати, англійці тощо).

Пізніше, коли Україну затопили цунамі тотального зросійщення, “мамута” замінили на невідомо (чи, скоріше, відомо) навіщо позиченого в сусідів “мамонта”. Цікава етимологія слова “мамонт” наведена в Етимологічному словнику російської мови (автор Г. П. Циганенко): “У мові якутів або евенків, звідки, на думку деяких дослідників, запозичене це слово, тварина називалася “мамут”, що означає “той, що живе в землі”.

Слово “мамут” походить від mamma “земля”. Якути й евенки вірили, що мамонт жив у землі, подібно до крота (ця тварина відома тільки у викопному стані, її рештки витягуються з-під землі). Інші пояснюють слово “мамонт” через польське mamona “чудовисько”. Ще в інших джерелах його виводять із мансійського “манг онт” – “земляний ріг”. Є ще варіант: давньоруське “мамонт” у грецькій мові має значення “материнський”, “той, що смокче материнські груди” (від пізнього μαμμα (“мамма”) – “мати”). Хоч, може, воно походить і з французької – “маммонт”. У Словнику чужомовних слів Павла Штепи іншомовне слово “мамонт” перекладається як “мамут”.

А чи знали ви, що… для пристрою, який використовується з метою “захисту будинків та інших споруд від руйнівної дії блискавки”, є кілька назв. Почнемо з “громовідвід” і “блискавковідвід”. Обидва цих слова – кальки з російської. Варіанти “громозвід” і “громовідхильник” – не зовсім коректні, бо грім – це “гуркіт і тріск, що супроводять електричні розряди в атмосфері”, тобто – акустичний супровід блискавки (зигзагоподібної електричної іскри, що виникає внаслідок розряду атмосферної електрики в повітрі, який буває під час грози). Тому ми підтримуємо варіант блискавичник.

А чи знали ви, що… раніше пішоходом називали не тільки “того, хто йде пішки”, а й “тротуар”. Тобто ці два слова – звичайні омоніми. Щоб уникати цієї омонімії, “того, хто йде пішки” також іменували пішоходець. Тому фраза, яку ми використали як заголовок, цілком має право на життя й була чудово зрозуміла нашим пращурам.

Не знали цього всього? Тепер знаєте. У наступних матеріалах ми періодично й далі гратимемо в гру “А чи знали ви, що…”. Бо ж грою є й усе наше життя. А жити граючися – це ж якраз про нас!