Її обожнювала Америка. Глядачі стоячи вітали її гру на сцені. А вона після кожного виступу впадала в депресію. Так позначилася на акторці її дитяча травма, коли після успішного виступу батько побив її зламавши руку. Перш ніж отримати дві зірки на Алеї Слави, їй довелося пройти через приниження, біль, насилля. Але саме це загартувало її характер, і наша землячка, кримчанка Алла Назімова підкорила спочатку Европу, а потім Бродвей і Голлівуд. Рубен Мамульян, відомий режисер писав їй: “Якби кращі актриси Америки побачили вас на репетиціях, вони б кинули театр і пішли продавати панчохи”.

Алла народилася 3 червня 1879 року в Ялті. Вона була третьою дитиною в родині фармацевта Якова Левентона. Наприкінці 1870-х – початку 1880-х років у Російській імперії було ухвалено кілька указів, які погіршили становище євреїв. Подекуди почалися перші погроми. Яків вирішив не випробовувати долю – разом із родиною виїхав до Цюріха. Аллі тоді було лише три роки.

Сімейне життя Левентонів було схоже на вулкан – постійні сварки, биття посуду. Яків, коли був не в настрої (це було часто) бив дружину. Вона ж мстилася йому по-своєму – то впадала в істерику, то заводила коханців. Зрештою, Левентон вигнав жінку, і вона попрямувала до Одеси. Діти залишилися з батьком, але тепер свій гнів він виливав на них. Найбільше страждала Алла – наймолодша і найнеулюбленіша дитина, викапана з лиця мати, можливо саме через це їй і діставалося.

Невдовзі Яків перебрався до Ялти, а дітей залишив родині знайомого. За рік старші покинули Цюрих, Алла залишилася. Тут вона пережила ще одну психологічну травму: розумово відсталий син Греліха Отто, розбестив її.

Нарешті, коли Аллі виповнилося десять – батько забрав її до себе. Та нічого не змінилося, діти як і раніше потерпали від знущань Якова, а його нова дружина взагалі на дітей не звертала жодної уваги.

Алла з дитинства була дуже вродливою дівчинкою, володіла французькою і німецькою навіть краще, ніж російською. Чудова пам’ять дозволяла декламувати величезні уривки творів, мала чудовий голос. Ще у Швейцарії Алла брала уроки гри на скрипці та продовжила заняття у Ялті. Згодом її стали запрошувати виступати на концертах. Однак Яків був категорично проти того, щоб його прізвище Левентон шарпали на концертних афішах: “Будеш називатися Левентон, тільки коли станеш відомою!”. Аллі довелося взяти собі псевдонім. Після різдвяного концерту, де Алла виступила з великим успіхом, Яків так побив її, що зламав їй руку. Сліди цієї події залишилися в Алли назавжди: їй довелося залишити заняття скрипкою, і все подальше життя після виступів її мучили депресії.

Коли дівчині виповнилося 15 – її віддали до Одеського пансіону. Свавільна, зухвала, нарешті вирвалася на свободу від батька-тирана, дівчина грубіянила вчителям, зривала уроки. Однокласниці прозвали її Алла Антихрист. Якось одна з її подруг заявила, що хоче стати акторкою, Левентон також запалилася бажанням підкорити сцену. По поверненню додому вона сповістила рідних про своє рішення. Старша сестра, улюблениця батька, відрізала: “Будеш такою ж хвойдою як мати!”.

Не отримавши підтримки вдома, дівчина вирішила розшукати маму. Але в тої вже була нова родина, діти та життя старших її зовсім не цікавило. Так при живих батьках Алла зосталася сиротою.

Відчувши свою непотрібність, Алла подалася до Москви, вступила в музично-драматичне училище Московського філармонічного товариства під керівництвом Немировича-Данченка. Вона вперше за багато років була абсолютно щаслива. Та не довго. Батько помер, свої статки заповів дітям, але завдяки старанням брата й сестри, Алла нічого так і не отримала. Залившись без фінансової підтримки, дівчина переїхала в дешеві мебльовані кімнати, де відпрацьовувала плату за житло прибиранням. З голоду вона почала красти їжу у сусідів, навіть намагалася торгувати собою. Дівчину запримітив багатій, хоч і пияка, але взяв її на повне утримання.

Через три роки за роль у випускному спектаклі “Маленький Ельф” акторка отримала золоту медаль. По закінченню училища вона перестала бути Левентон, а взяла нове ім’я – Алла Олександрівна Назімова. Після працювала в Художньому театрі. Перша її роль була епізодичною – стара жебрачка в натовпі голодних у виставі “Смерть Івана Грозного”. Влітку Назимова вирушила в Бобруйськ, потім в Могильов, Мінськ і грала все підряд. Восени повернулася до Москви, але в театрі для неї ролей не було.

Довелося шукати роботу в провінції. У Костромі, куди Алла приїхала з виставою, познайомилася з легендарним актором тих років Павлом Орленевим. Між акторами спалахнув бурхливий роман. Актриса покинула чоловіка Сергія Головіна (свого часу він був помічником міністра фінансів в кабінеті Сергія Вітте) і зійшлася з Орленевим.

Павло поступово робить із неї зірку. Завдяки своїм зв’язкам, домігся для дружини сотні провідних ролей у театрах Костроми, Херсона, Вільно. Назімова ж стала для нього подругою, супутницею, музою, опорою. Алла бачила в ньому художника, вчителя, не приховуючи, що всім йому зобов’язана – від кар’єри до формування власної особистості.

У 1904 році в складі театральної трупи вони вирушили на гастролі до Европи, де з блиском грали на сценах Лондона та Берліна. Публіка із захопленням прийняла Аллу, і незабаром вона стала однією з провідних театральних прим того часу. Наступного року Назімова й Орленев поїхали до США, де з виступами пробули півтора року. Попри високі оцінки критиків, актори часто сиділи без грошей, бо не ставили комерційних постановок. Зрештою, Орленев повернувся в Росію. Назімова ж залишилася в Штатах, підписавши контракт із легендарним театральним продюсером Лі Шубертом.

У 1912 році Назімова познайомилася з актором Чарльзом Бріанта. Попри те, що її шлюб із Сергієм Головіним найімовірніше не був офіційно розірваний, вони вважалися подружжям і були разом до 1925 року.

Наступні кілька років Назімова грала на Бродвеї, де отримала величезну популярність. У 1915 році вона зіграла головну роль в антивоєнному драматичному спектаклі “Наречені війни”. Талановита гра актриси привернула увагу продюсера Льюїса Сельцника (батько відомого режисера Девіда Сельцника). Він захотів зняти фільм за мотивами п’єси та запропонував актрисі гонорар у 30 тисяч доларів плюс тисячу доларів за кожен знімальний день. Вона не змогла відмовитися від такого шансу. 1916-го 37-річна акторка дебютувала в кіні.

Популярність фільму забезпечила Аллі п’ятирічний контракт на неймовірно вигідних умовах з Metro Pictures (у 1924 році злилася з Goldwyn Pictures і перетворилася у всесвітньо відому студію Metro-Goldwyn-Mayer). Кінокомпанія запропонувала актрисі гонорар у 13 тисяч доларів на тиждень і право самостійно вибирати режисера, сценарій і партнера для фільмів.

У 1923-му Назімова знялася в екзотичній драмі “Саломея” за п’єсою Оскара Вайлда. Режисером фільму став її коханець, Назімова не лише зіграла скандальну роль Саломеї, а й сама написала сценарій, спродюсувала та вклала у виробництво власні кошти. Усе це не врятувало фільм від грандіозного провалу в прокаті, як в Америці, так і в Европі. Репутація була заплямована. Жінка повернулася в театр. Ще 15 років акторка сяяла на підмостках Бродвею.

У 1936 році в актриси діагностували рак грудей. Довелося провести мастектомію, і це врятувало їй життя. Після акторка ще повернулася на екрани, зіграла у п’яти картинах.

Алла Назімова померла в Лос-Анджелеському госпіталі від тромбозу судин 13 липня 1945 року. Актрисі було 66 років. Її поховали поруч із іншими зірками німого кіна на кладовищі Форест-Лаун в Глендейл (Каліфорнія).

Уже за кілька років її ім’я загубилося серед десятків інших колишніх легенд. Але пройшов час, і про неї знову згадали – знімають фільми, пишуть книги, колекціонують світлини. Внесок Назімової в американське кіномистецтво відзначений двома зірками на Алеї Слави Голлівуда.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram