Войновський Петро Олександрович – український політичний, військовий діяч, борець за незалежність України – народився 8 вересня 1913 року в селі Долішні Станівці (нині Кіцманський район Чернівецька область).

Батько – Олекса-Тимош – був сотником, служив на кордоні. Мати – Каролина-Ірина – кравчиня. Саме вони сформували світогляд сина, змалку прищепили любов до України. Із юних років Петро знав, що за незалежність треба боротися, бо інакше ярмо поневолення скинути не можна. Дитинство хлопчика минало в Сереті, звідти родом була мама (місто в південній Буковині, Румунія). Потім родина деякий час мешкала в Чернівцях. У 1918-му Войновські знову перебралися в Серет.

Олекса-Тимош брав активну участь в українському освітньо-культурному житті України. За таку діяльність його переслідувала румунська влада, а в 1919-му за підготовку повстання його позбавили громадянства Румунії. Петро теж не залишався осторонь, попри те, що він ще був дитиною, підпільні організації українців-боротьбистів проти румунської окупації доручали йому досить серйозні завдання. Окрім того Войновський-молодший входив до Організації українських націоналістів та Пласту. У свої 17 років він працював з юними пластунами. Коли ж розпочався Голодомор, хлопець друкував та поширював брошури про страшний геноцид проти українців, виголошував у куренях доповіді про винищення братів.

У 1934 році Войновський служив у румунській армії. Там він опанував спеціальність топографа та картографа. Здібному солдату пророкували перспективне майбутнє – стати офіцер королівської гвардії. Окрім того, викладати у військовій академії, де він мав би змогу отримати доступ до військових таємниць. Але за однієї умови – змінити прізвище й стати Войсеком. На таке український патріот нізащо не погодився і його відправили у відставку.

Після служби Войновський влаштувався в нафтовидобувну компанію, а ще вступив до Німецької Вищої Електротехнічної Школи здобувати фах інженера. Ні робота, ні навчання не заважали Петру провадити активну діяльність у Пласті та Організації українських націоналістів. Там він навчав молодь військовій підготовці.

У 1937-му Войновський одружився з Наталкою Нижанівською. Жінка стала на лише дружиною, а й вірною соратницею, такою ж палкою борчинею за українську незалежність як і Петро. За рік у пари народилася донька Оксана.

Із початком Другої світової Войновського мобілізували резервістом до румунської армії. В ніч з 27 на 28 червня 1940 року Петро провів операцію і заволодів зброєю румунських інженерних частин, які відступали під натиском радянської армії. Того ж року Войновський став військовим референтом ОУН.

Як член Буковинської Національної Ради Войновський займався створення української адміністрації у звільнених від більшовицької влади місцевостях, організовував опір антиукраїнській політиці німецьких і румунських окупантів, водночас намагався вести переговори з представниками німецького командування про налагодження взаємовигідних відносин між німцями та українським населенням. Домігся створення Буковинського куреня для подальшої боротьби проти більшовицької влади. Свідомі українці одразу стали на бік Войновського. Батьки приводили до куреня своїх дітей і благословляли їх на війну. Загалом набралося близько двох тисяч учасників.

“Похідна група” рушила на схід до Києва. Головним завданням групи стала організація місцевого самоврядування на звільнених від більшовиків територіях. Командиром Буковинського куреня провід ОУН призначив Войновського. Проте зовсім скоро курінь був ліквідований німцями. Головна причина – націоналістична діяльність куреня, що йшла всупереч із політикою окупаційної німецької влади. Чимало активних діячів розстріляли.

Войновський відповідав за військову сферу діяльності УНРади, сприяв поповненню Української повстанської армії Тараса Бульби-Боровця особовим складом. Після того, як бійці з Буковинського куреня перейшли на бік Руху Опору, нацисти знову вдалися до репресій. Войновський потрапив до гестапівської в’язниці, але зміг врятуватися і наприкінці війни, тяжко хворий, виїхав до американської зони окупації Німеччини.

У 1949-му Войновський перебрався до США. Там він долучився до відновлення діяльності Організації Державного Відродження України та Організації колишніх вояків-українців в Америці. Також став членом Українського вільного козацтва, увійшов до Пласту та осередку УПС у Кергонксоні.

Пам’ятник Героям Буковинського куреня, Чернівці

Петро Олександрович, залишаючись командиром Буковинського Куреня, збирав матеріяли про українських патріотів, які стояли на смерть, відстоюючи Незалежність України. Власним коштом для полеглих у боях звів Церкву-Пам’ятник святих Апостолів Петра і Павла в Кергонксоні, штат Нью-Йорк, США.

Войновський – один із небагатьох, кому вдалося дожити до визначної події, а саме – проголошення Незалежності України. На зібрані Петром Олександровичем кошти у Чернівцях 1995 року встановили пам’ятник буковинцям, які боролися за здобуття свободи своєї держави.

Помер Войновський 8 квітня 1996 року. Його поховали на українському цвинтарі святого Андрія у Саут-Баун-Бруці, Нью-Джерсі, США. У 1999-му вийшли друком його мемуари “Моє найбільше щастя”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram