Петро Лещенко – естрадний співак, танцюрист (виконавець народних і характерних танців), гітарист – народився 14 червня 1898 року в селі Ісаєве Одеського повіту Херсонської губернії. Він був позашлюбною дитиною Марії Лещенкової, хто був його батьком хлопчик так і не дізнався. Як незаконнонародженому Петру не видали метрику, і першим документом стало свідоцтво про хрещення, яке відбулося 3 липня 1898 року. Коли малому ще не було й року, мати вивезла його до Кишинева. До 8 років хлопчика виховували мати, бабуся і вітчим.

Від матері Петру передалися музичні здібності, і його прийняли в солдатський церковний хор, а за кілька місяців зарахували до парафіяльного училища. У 17 років Лещенко закінчив середню та музичну школи, і його одразу забрали на фронт. Спочатку він служив в Донському козачому полку, а після закінчення Київської піхотної школи прапорщиків – в Одеському 40-му запасному полку, ще пізніше став командиром взводу Подільського піхотного полку.

У 1917-му Лещенко отримав серйозне поранення і контузію, його відправили на лікування у шпиталь. Поки Петро одужав, Бессарабія відійшла до Румунії, і майбутній співак виявився румунським підданим. Щоб прогодуватися брався за будь-яку роботу – працював токарем, мив посуд у кафе, водночас співав у театрі.

За два роки Петро остаточно вирішив стати естрадним співаком. У складі балалаєчного ансамблю “Гусляр” виступав із сольною програмою. У 1923-му Лещенко потрапив у Париж, де вступив у відому балетну школу Віри Трефілової. Закінчивши яку, працював у престижному французькому ресторані з вокальними й танцювальними номерами.

Із 1926 до 1928-го гастролює Европою, відвідує країни Близького Сходу. На деякий час повертається в Румунію і працює в місцевому театрі. Згодом приїжджає до України та виступає у ресторанах. Наприкінці 1931-го Петро познайомився з видатним композитором, якого називали королем танго – Оскаром Строком. Він запропонував співакові записати голос на платівки. До них увійшли пісні: “Чорні очі”, “Синя рапсодія”, “Скажіть чому”, “Міранда” тощо.

Ці пісні принесли Лещенку неабияку славу, і румунський філіал англійської фірми звукозапису Columbia запропонував співакові контракт на запис 80 платівок. Окрім Columbia, Петро співпрацював із іншими студіями грамзапису – німецькою Parlophone Records, румунською Electrecord і латвійською Bellaccord. Завдяки цьому перед співаком розкрили двері кращі зали Відня, Лондона, Риги, Кишинева. Потім артист із родиною осів у Бухаресті, де відкрив ресторан. Відвідувачів розважав як сам господар, так і тріо, до якого входили дружина та сестри.

Наприкінці 1941-го співак гастролював в Одесі. Коли йому прийшла перша військова повістка, він її проігнорував, а за другою вирушив на фронтову лінію в Криму, де служив при штабі румунської армії та завідував їдальнею. По закінченні війни продовжив концертну діяльність.

Лещенко був одружений двічі. Першою дружиною стала Жені Заккіт, з якою він познайомився під час навчання в балетній школі в Парижі, і в 1923-му пара офіційно зареєструвала шлюб. У 1931-му в них народився син Ігор.

В Одесі під час німецько-радянської війни познайомився з 19-річною Вірою Білоусовою. Кохання розгорілося з першого погляду, і він майже одразу зробив дівчині пропозицію. Після чого попрямував до Бухареста, щоб розірвати попередній шлюб. Але лише в 1944 році їм вдалося одружитися. Після цього Лещенко вирішив замешкати в Радянському Союзі. Неодноразово писав листи-прохання до керівництва, але всі вони залишилися без відповіді, зігравши трагічну роль у його подальшому житті.

Йому пригадали співпрацю з німецькою студією грамзапису, назвали неблагонадійним та антикомуністом. Також Петра звинуватили в тому, що він примусово вивіз Віру до Румунії, яка після шлюбу з Лещенком стала офіційно вважатися в СРСР зрадницею батьківщини.

За наказом із Москви Петра заарештували прямо посеред концерту в березні 1951-го. Три роки його переводили з однієї в’язниці до іншої. Від стресу в співака відкрилася виразка шлунку, і його перевели до шпиталю. Довге лікування й операція були безрезультатними. У 1954-му сталося нове загострення, і 16 липня співак помер. Дружина дізналася про це тільки за два роки.

Саму Віру заарештували в липні 1952 року. Її засудили до розстрілу за зраду батьківщини, проте в 1954-му жінку амністували. Вона довго намагалася знайти могилу чоловіка, але марно, справа й досі перебуває під грифом “секретно”. У Радянському Союзі Петра Лещенка намагалися не згадувати взагалі. Тільки за часів Перебудови про нього згадали, на радіо зазвучали його пісні, на телебаченні з’явилися програми, а в пресі – перші публікації.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram