Петро Кончаловський – відомий український художник, послідовник живописних традицій французького маляра Поля Сезанна. Популярність Кончаловському принесли роботи натюрмортів, часто виконані в стилі, близькому до аналітичного кубізму та фовізму. Нині роботи майстра зберігаються у найбільших музеях світу та приватних колекціях.

Петро Петрович народився 21 лютого 1876 року в місті Слов’янськ Старобільського повіту Харківської губернії (нині Донецька область). Батько хлопчика – Петро Петрович – літератор, перекладач, мав книгарню. Мати – Вікторія Тимофіївна – донька багатого поміщика, займалася вихованням дітей. Окрім Петра в родині було ще шестеро нащадків роду Кончаловських: четверо доньок та два сини.

Дитинство художника минало в рідному містечку, там же в приватній школі Раєвської-Іванової здобув початкову освіту. Коли хлопцеві виповнилося тринадцять, батьки відправили його до Москви. Там він продовжив навчання в Строгановському художньо-промисловому училищі. Невдовзі юнак познайомився з видатними художниками – Суриковим, Рєпіним, Васнецовим, Сєровим, Врубелем, Левітаном.

Петро Кончаловський
Петро Кончаловський. Автопортрет
Петро Кончаловський
Петро Кончаловський. Автопортрет із дружиною
Петро Кончаловський
Петро Кончаловський. Автопортрет із онукою
Петро Кончаловський
Петро Кончаловський. Автопортрет із собакою

У 1896 році Петро вступив до Московського університету на природничий факультет, але мистецтва не кинув і паралельно відвідував майстерні художників. Того ж року подався в Париж, де вдосконалював майстерність в Академії Жульєна. У 1898-му повернувся в Російську імперію й вступив до Вищого художнього училища живопису, скульптури й архітектури при Петербурзької Академії мистецтв. Та вистачило його ненадовго: навчальний заклад викликав почуття глибокого розчарування, а згодом Кончаловський навіть спалив всі картини, що написав у той період. З Академії він перейшов у майстерню батального живопису Павла Ковалевського.

У 1902 році Кончаловський одружився із дочкою свого вчителя Василя Сурикова – Ольгою, для нього вона була Льолечка. За рік у них народилася донька Наталя, а ще через пару літ з’явився син Міша. Кончаловський особисто укладав малюків спати, розповідав казки, співав колискові. Коли малеча хворіла – сам доглядав їх, виводив на прогулянки і, звісно, вчив малювати. Дружина ж виконувала основну задачу – любила свого Дадочку (Петра), а також займалася будинком, водила дітей на заняття, навчала музиці. Та найголовніше – була основною моделлю і найавторитетнішим художнім критиком для Кончаловського. Кожен ескіз, кожна картина, перш ніж вважатися готовою, поставала на суд коханій дружині. Якщо вона говорила: “Не то, Дадочка”, – другого шансу картина не мала.

У 1901 і 1904-1905 побував в Італії, здійснив поїздку на Північ (Архангельськ, Кандалакша, Мурманськ). З кінця 1907-го до 1913 року подовгу жив у Франції й Італії, з Суриковим працював в Іспанії, потім відвідав Німеччину.

Це турне виявилося вирішальним. Він відкрив для себе картини постімпресіоністів. Його до сліз зворушили Ван Гог, Сезанн, Матісс. Їхній вплив можна побачити в картинах Петра Петровича того періоду.

“Справді, якщо проаналізувати мої пальми 1908 року, там напевно знайдуться, поруч із безперечними ван-гогівськими елементами, і шматки від Сезанна, тому що так я побачив ці шматки на натурі й так повинен був передати їх”, – писав Кончаловський.

Перша світова війна – художника мобілізували. Він завжди носив при собі листи з дому, в яких діти та дружина в найдрібніших подробицях описували своє життя. А маленька Наташа свої перші вірші написала саме для тата та відправила йому в листі. Демобілізувавшись із фронту, митець разом із родиною перебрався до Криму. Там розпочався новий етап його мистецтва, як говорив сам Петро – завоювання кольору й повітря.

Коли ж розпочалася революція 1917 року, Кончаловські були в Москві. Хотіли емігрувати, але не вдалося. Тож родина залишилася. Жили в холодній квартирі, грошей на опалення не було. Вечорами тільки тулилися до ледь теплої чавунної пічки та грілися чаєм. Попри все не втрачали запалу до життя. Відігрівши трохи руки, Петро сідав за піаніно, Льолечка навчала дітей французької.

Кілька років Кончаловський викладав у Вищих художньо-технічних майстернях. Але швидко зрозумів, що викладацька й чиновницька діяльність занадто заважають мистецтву. Окрім того, брав активну участь у виставковій діяльності: експонував свої роботи на П’ятій Державній виставці картин в Музеї образотворчих мистецтв у Москві (1919), Першій російській художній виставці в галереї Ван Дімена в Берліні (1922), Виставці російського мистецтва в Великому Центральному палаці в Нью-Йорку (1924), венеційській бієнале (1924) і багатьох інших. У 1922 році відбулася перша персональна виставка робіт Кончаловського в Державній Третьяковській галереї.

Петро Петрович Кончаловський – унікальне явище в радянському живописі тих кривавих часів. Він примудрявся залишатися “чистим” живописцем, уникнувши зображення на картинах екстазу радянських робітників та портретів вождів. Кончаловський вважав за краще писати Пушкіна чи Лермонтова, пейзажі та своїх онуків.

Та одного разу до нього все-таки прийшли з держзамовленням – написати портрет Сталіна. Відмовитися писати вождя – загриміти в табори, і це найменше покарання. Щоби зберегти свободу та життя, художник запитав, коли він може зустрітися зі Сталіним для писання портрету. Йому пояснили, що це неможливо, вождя доведеться писати по фотографії. На що Кончаловський щиро розвів руками та поскаржився, що на жаль, може писати тільки з натури, по фото – не навчений.

Під час німецько-радянської війни залишався в Москві. У 1946-му отримав звання народного художника СРСР, у 1947-му обраний дійсним членом Академії мистецтв. Після війни була організована низка персональних виставок майстра: в Державному Малому театрі в Москві (1944), Центральному будинку працівників мистецтв (1945), Академії мистецтв СРСР (1951).

Будинок в Калузькій області художник купив ще в 1932 році. Коли зруйнували Бєлкіно, поїхав і забрав викинуті двері, “в які входив Пушкін”, і встановив їх у своїй майстерні. Кончаловські проводили тут багато часу, сюди з’їжджалася численне сімейство. Тут було написано багацько пейзажів і натюрмортів. Тут художник і помер 2 лютого 1956 року. За спогадами рідних, митець в останні роки став дуже жадібно ставитися до часу – постійно писав, ні дня не пропускаючи, немов намагаючись встигнути якомога більше.

Творчий доробок Кончаловського – понад 5 тисяч робіт. Головні жанри, в яких працював художник: портрет, пейзаж, натюрморт. Особливі здобутки Петра Петровича в жанрі натюрморту. “Я пишу квіти так, як музикант грає гами”, – говорив про свої картини художник.

Володимир Малик: Історія – це океан – це колиска життя

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]