Петро Гулак-Артемовський – другий після Котляревського

27 січня 1790 року народився видатний український письменник та перекладач, один із батьків-засновників української літератури Петро Петрович Гулак-Артемовський. Він з’явився на світ в містечку Городище Київського воєводства Речі Посполитої (нині районний центр Черкаської області).

Родина Гулака-Артемовського була священницькою. Серед пращурів був полковник і генеральний обозний Війська Запорозького другої половини XVII століття Іван Гулак, який неодноразово брав участь у козацьких посольствах до Кримського ханства.

Петро вже в 11 років поїхав навчатися до престижної Києво-Могилянської академії. Проте курс він не закінчив і був змушений самотужки заробляти собі на життя. Викладав у родинах поміщиків та в Бердичівському приватному пансіоні.

1817 року сталася переламна подія: Петро Гулак-Артемовський переїхав до Харкова – міста, з яким буде пов’язана решта його життя. Харків тоді був не лише центром Слобожанщини, але й одним із провідних освітньо-культурних центрів України. Містом, де починалося українське національно-культурне відродження. І все завдяки університету, заснованому в 1805 році. Саме тут, у Харкові, Петро налагоджує дружні стосунки з такими діячами культури, як Григорій Квітка-Основ’яненко, Іван Срезневський, Євграф Філомафітський.

Кар’єра Гулака-Артемовського пішла вгору. Спочатку він став вільним слухачем словесного факультету Харківського університету. Але вже через рік, за протекцією графа Северина Потоцького (першого попечителя Харківського навчального округу), почав викладати в університеті польську мову. Від 1820-го викладав уже географію, статистику та російську історію. А 1821-го після захисту дисертації на тему “О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания последней” отримав ступінь магістра.

У 1817 році Гулак-Артемовський дебютував у літературі на шпальтах щомісячного часопису “Украинский вестник”, опублікувавши дві російськомовні поезії – “Ослепление смертных” і “Мучение сатаны при воззрении на Эдем”. Це були вільні переспіви оди французького класициста Жана-Батіста Руссо та уривка з поеми англійського поета Джона Мільтона “Втрачений рай”.

З наступного року почали з’являтися українськомовні твори. Першими з них стали казка “Пан та собака” і “Супліка до Грицька Квітки”. Коли російська влада закрила “Украинский вестник”, діячі Харківського університету зуміли відродити видання під назвою “Украинский журнал”. Тільки виходило воно вже не щомісяця, а частіше – раз на два тижні. Тут Гулак-Артемовський продовжував публікувати свої поезії та переклади з латини, а також французької, англійської, німецької, польської, чеської мов.

В історію вітчизняного красного письменства Петро Гулак-Артемовський увійшов, як другий поет після Котляревського. Він збагатив його новими жанрами – байками та баладами, також перекладав українською мовою псалми. У казці (по суті – байці) “Пан та собака” (1818) поет майже за пів століття до ліквідації кріпацтва категорично засудив знущання поміщиків над безправними селянами:

“Чи гавкає Рябко, чи мовчки ніччю спить,
Все випада-таки Рябка притьмом побить.
Уже мені, бачу, чи то туди – високо,
Чи то сюди – глибоко:
Повернешся сюди – і тута гаряче,
Повернешся туди – і там-то боляче;
Хоч би я тісто вніс псяюсі із діжею,
То б він розтовк і ту над спиною моєю.
З ледачим все біда: хоч верть-круть, хоч круть-верть,
Він найде все тобі хоч в черепочку смерть”.

Гулак-Артемовський також був прихильником створення рівноцінних систем чоловічої та жіночої освіти. Це було пов’язано з тим, що поет мав багатолітній досвід викладання у жіночих навчальних закладах. У Харківському та Полтавському інститутах шляхетних панянок.

Кар’єра Петра Гулака-Артемовського в Харківському університеті складалася дуже успішно. Спочатку екстраординарний, далі ординарний професор історії, тричі обраний деканом факультету словесності. Від 1841 до 1849 року був ректором університету, а наприкінці життя обраний його почесним членом. Вийшов у відставку в цивільному чині дійсного статського радника (відповідник армійського чину генерал-майора).

Петро Гулак-Артемовський помер у Харкові 13 жовтня 1865-го на 76-му році життя. Він похований на Івано-Усікновенському цвинтарі, але в 1970-х, за радянської влади, кладовище знищили, на його місці облаштували Молодіжний парк. Могила Гулака-Артемовського – одна з небагатьох, що збереглася.

Більшість творів поета тривалий час залишалися в рукописах і побачили світ лише після його смерті зусиллями Олександра Кониського, Дмитра Багалія, Олександра Потебні, Юліана Романчука, Василя Доманицького. Зокрема, в 1877 році в Києві їх вперше видали збіркою, назва якої наслідувала Тарасові Шевченку – “Кобзарь П. П. Артемовського-Гулака”.

До речі, Петро Петрович приходився дядьком видатному українському композитору та співакові Семену Степановичу Гулаку-Артемовському.

Теодосій Добжанський – його наука становила все його життя