Петро Андрійович Гнидо народився 22 грудня 1919-го в невеликому селі Донська Балка, нині Березівського району Одеської області. Батько був ветераном російсько-японської та Першої світової воєн, пізніше працював головою колгоспу. Дитинство та юність Петра були характерними для міжвоєнних часів: сім класів школи, потім медичний технікум в Одесі, робота на заводі, служба санітарним інструктором. 1939 року закінчив аероклуб в Астрахані, після чого був призваний до лав Червоної Армії – починалася Друга світова війна.

Враховуючи наявний досвід підготовки в аероклубі, Петра направили до Сталінградської військової авіаційної школи, яку він закінчив на “відмінно” та залишився служити там льотчиком-інструктором – готувати нових пілотів. Та коли в червні 1941-го нацистська Німеччина напала на Радянський Союз, Петра відправили на фронт.

Участь у бойових діях для молодого пілота почалася фактично в рідних краях, адже він потрапив до складу 248-го винищувального авіаполку Південного фронту, який діяв у Причорномор’ї. Але Червона Армія швидко відступала під натиском противника, восени бої точилися вже у Приазов’ї. 5 грудня 1941-го в районі Таганрога Петро Гнидо на винищувачі І-16 здобув свою першу повітряну перемогу – збив німецький бомбардувальник Heinkel 111. Але вже за сім днів дістав тяжке поранення і був змушений стрибати з парашутом з підбитого літака. Далі були кілька місяців лікування у військовому шпиталі та перепідготовка на винищувачі ЛаГГ-3.

В липні 1942 року почалася грандіозна Сталінградська битва. Петро Гнидо брав у ній участь від самого початку до кінця у складі 13-го винищувального авіаполку, здобувши близько 10 повітряних перемог. В одному з вильотів у лютому 1943 року врятував свого веденого – коли зенітки підбили літак товариша і той здійснив вимушену посадку, Петро сів поруч, і вивіз колегу в фюзеляжі свого винищувача.

Про інший випадок часів Сталінградської битви згадував однополчанин Сергій Горєлов (також ас, Герой Радянського Союзу, в подальшому – депутат Верховної Ради УРСР IX-го скликання):

“З моїм другом Петром Гнидо був такий випадок. Його збили під Сталінградом, всі бачили, як він упав на лінію фронту. І бачили навіть, як група німців його одразу схопила. Зібрав командир полку нас, виголосив промову і закінчує її стоячи: “Вічна пам’ять Петрові Гнидо”. Відкриваються двері, Петро заходить. Він усе-таки втік із парашутом. Десь зупинив машину, і його привезли. Оце давав він жару! Відчайдух! Ми були командирами сусідніх ескадрилій, але в тяжких боях завжди літали разом. У яку би кашу не потрапили, навіть коли противника в десять разів більше, все одно ми виходили з бою живими й здоровими. Він і в повітрі, і на землі був затятим відчайдухом. Дівки його більше від усіх любили. Петро Гнидо – це був бог у жінок”.

На кінець Сталінградської битви на рахунку лейтенанта Петра Гнида було вже понад 200 бойових вильотів і 14 збитих особисто літаків ворога. 1 травня 1943-го йому присвоїли звання Героя Радянського Союзу.

На той час він уже воював на території України. Брав участь у вигнанні нацистів з Донбасу, Наддніпрянщини, Поділля, Буковини, Галичини, Закарпаття. За успіхи в боях його 13-й винищувальний авіаполк було перейменовано на 111-й гвардійський. Військову частину озброїли новішими й досконалішими літаками – спочатку винищувачами Ла-5, потім Ла-7.

Найуспішнішим для Петра став повітряний бій 12 серпня 1943 року в районі міста Дергачі Харківської області. У той день німці завдали потужного контрудару по радянських військах, увівши в бій до 400 танків. Дії наземних військ підтримували великі групи бомбардувальників. Радянські винищувачі отримали завдання не пропустити їх до своїх військ. Командир ескадрильї старший лейтенант Петро Гнидо зумів збити два бомбардувальники Junkers 88 і два винищувачі Focke-Wulf 190, які їх прикривали. Чотири перемоги в одному бою – результат, гідний найкращих асів світу! Але й літак Петра зазнав пошкоджень. На зворотному шляху до аеродрому він загорівся, і льотчикові знову довелося катапультуватися.

Закінчував війну Петро Гнидо в небі Польщі та Чехії у званні гвардії майора. Свою останню повітряну перемогу – над німецьким винищувачем Messerschmitt 109 – він здобув 22 квітня 1945 року. За весь час німецько-радянської війни виконав, за різними даними, від 406 до 412 бойових вильотів, взяв участь у 80-82 повітряних боях, збив 33 або 34 ворожі літаки особисто та ще 6 або 7 – разом із іншими пілотами (за радянською термінологією, “у складі групи”). За результативністю він належить до першої двадцятки радянських асів Другої світової війни, а з-поміж українців поступається лише Івану Кожедубу (64 перемоги), Дмитру Глінці (50 перемог) та Івану Бабаку (35 перемог).

Після війни Петро Гнидо закінчив Військово-повітряну академію в Моніно під Москвою та Військову академію Генерального штабу в Москві. На початку 1960-х командував 50-ю ракетною дивізією в Житомирській області. Дослужився до звання генерал-майора авіації та посади заступника командувача 33-ї гвардійської ракетної армії (Омськ).

Вийшовши в запас у 1975 році, Петро Гнидо повернувся до України та оселився в Одесі. Працював головою профкому обласного ремонтно-будівельного тресту. Регулярно виступав перед одеськими школярами, студентами та курсантами. Після відновлення незалежності України був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІ і ІІІ ступенів.

Петро Гнидо помер на 87-му році життя 17 березня 2006-го. Похований на Новоміському (Таїровському) цвинтарі Одеси. На будинку 25-А на вулиці Посмітного, де він мешкав протягом трьох десятиліть, встановлено меморіальну дошку.

Леонід Биков: Допоки одні творять, інші витворяють

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram