Петро Андрусів – видатний український живописець, ілюстратор, графік, іконописець, майстер історичних полотен. Відомий за океаном і майже незнаний на Батьківщині. У творчому доробку майстра приблизно 400 робіт: картини, ілюстрації, церковні розписи. Понад 100 зображень назавжди втрачені для історії, адже вони загинули під час Другої світової війни. Куди доля тільки не закидала Андрусіва – Польща, Німеччина, США, але всюди митець своєю працею прославляв героїчну минувшину України.

Петро народився 2 липня 1906 року в селі Кам’янобрід Галицького повіту (нині Яворівський район Львівської області). Йому було всього вісім років як розпочалася Перша світова війна. Під час одного із запеклих боїв, коли мирне населення тікало хто куди, Петро загубився. На щастя його помітили кубанські козаки, і невдовзі малого знайду переправили до сиротинця в Москву, де він пробув чотири роки. Потім Петро потрапив у Рязань. Там він познайомився з польськими офіцерами, їм сподобалися малюнки Андрусіва, і вони забрали хлопця з собою у Польщу.

У Варшаві Петро вступив до ремісничого училища. Патроном цього навчального закладу був американський комітет із допомоги жертвам війни, яким опікувався майбутній президент США Герберт Гувер. Одного разу Гуверу, який з інспекцією перебував в училищі, потрапили на очі малюнки Андрусіва. Він вирішив допомогти талановитому хлопцю і посприяв, щоб того перевели до гімназії.

У 1922 році батьки нарешті відшукали сина, але радість возз’єднання родини затьмарилася непорозумінням – на заваді став мовний бар’єр. Та завдяки українській громаді й братам-літераторам Курдидикам Андрусів долучився до патріотичних акцій та видавничої справи у Львові.

Молодий художник оздобив обкладинки львівського часопису “Дзвони”, а також дитячі книжки різних видань. Ці ілюстрації привернули увагу митрополита Андрея Шептицького, який славився своїм меценатством. Завдяки його матеріяльній підтримці “народилися” монументаліст Модест Сосенко, модерніст Олекса Новаківський, живописець Осип Курилас і багато інших. Андрусів також отримав від нього стипендію на навчання у Варшавській академії мистецтв. Витримавши важкий конкурсний відбір, Петро вступив до навчального закладу в 1927-му.

У Варшаві Адрусіву підсобила коштами Жанета Складовська, дружина прем’єр-міністра Польщі. Завдяки їй студент-художник отримав замовлення на написання портретів, ілюстрацій. Також він оздобив стелю в приймальні Міністерства внутрішніх справ. По закінченню академії в 1936-му, Петро подався в Париж. Там же він презентував французьким поціновувачам мистецтва свої акварелі. Після експозиції їх вмить розкупили.

Повернувшись до Варшави – викладав у місцевій Вищій архітектурній школі. У 1939-му художник одружився з Наталією Сімеон (у майбутньому українська оперна співачка). Не довго тішилося подружжя сімейною ідилією, адже восени вибухнула Друга світова війна. У їхнє помешкання поцілила бомба, яка знищила все майно, а також увесь творчий доробок художника. Проте Андрусів не здавався. У 1942-му вийшла книжка Антіна Лотоцького “Княжа слава”, оздоблена прекрасними малюнками Петра. Завдяки цим ілюстраціям можна простежити розвиток історії часів княжої України.

Під час Варшавського повстання 1944 року Андрусівих вивезли на примусові роботи до Німеччини. У таборі для переміщених осіб американський офіцер побачив малюнки художника й був вражений настільки, що одразу замовив собі портрет. Згодом, завдяки рекламі, Андрусів отримав не лише замовлення на картини, а й змогу викладати малювання у студії при шпиталі. Так звана арттерапія для поранених.

Від 1947-го Андрусів разом із дружиною переїхали до США. Перед тим як обійняти посаду художника у Філадельфійському архітектурному бюро в 1955-му, Петру довелося попрацювати на різних роботах. Надолужуючи згаяний час, Андрусів з головою поринув у культурно-мистецьке життя. Зокрема художник увійшов до складу Об’єднання мистців-українців в Америці (заснована 10 травня 1952 року на З’їзді українських митців зі США). Головне завдання ОМУА – згуртувати навколо себе українських митців, для молоді створити для студії з викладачами. У 1954-му з’явився Допомоговий фонд, кошти якого спрямовувалися на матеріяльну допомогу колегам.

У 1961-му Андрусів отримав величезне замовлення – оздобити розписами церкву Святого Йосафата у Філадельфії. Окрім цього він виконав ще декілька монументальних розписів у США та Канаді. Ще в 1950 році художник написав статтю “Чому в нас нема історичного малярства?”, у якій сформував власне бачення творчості цього напрямку:

“Розгорнути перед очима народу силу й славу української княжої держави, оживити на великих полотнах достойність і велич української культури <…> пізнати архітектуру даної доби, меблі, тканини, знаряддя, зброю, предмети щоденного вжитку, звичай, етикету тощо, бо все це він мусить якось намалювати”.

Із 1972-го Андрусів із дружиною замешкали в Рівергеді (штат Нью-Йорк), де продовжив активну діяльність в комітетах і товариствах. У той час з-під пензля художника народилася низка картин. Найвідоміші з них:

  • “Бій Ігоря з половцями” (1970);
  • “Сватання Анни Ярославни” (1970);
  • “Княжа пристань у Києві” (1975);
  • “Французькі посли у князя Ярослава Мудрого” (1978);
  • “З’їзд князів” (1977).

Полотно “Хрещення України-Русі”, яку художник завершив восени 1980 року стала найобговорюванішою роботою митця, вінцем його творчості. Він працював над нею кілька років. Митрополит Йосип Шмондюк замовив її для визначної дати – 1000-ліття Хрещення Русі. Спочатку художник зробив малюнок, а потім переніс зображання на полотно 6 на 3 метри.

Смерть забрала Петра Андрусіва 29 грудня 1981-го. Йому було 75 років. Художник залишив ще чимало нереалізованих проєктів. Проте творча спадщина залишена нащадкам ще не одне десятиліття виховуватиме палких патріотів України.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram