Пекін-Москва-Берлін: ця геополітична вісь – мрія кремлівських ідеологів. Саме такою, на їхню думку, мала б бути коаліція, яка б забезпечувала стримування американського домінування у світі. Пекін, зважаючи на його людські ресурси, економічне зростання і антиамериканізм, мав би бути союзником Росії в Азії. Німеччина, зважаючи на її економічну потугу та вплив у ЄС, – просувати інтереси Москви у Європі, а разом вони б мали підтримувати прагнення Росії втілити ідею Третього Риму, яку в Кремлі наразі ховають під облудною машкарою “світової багатополярності”.

Пекін–Москва–Берлін. Саме такі пункти маршруту турне Сі Цзиньпіня – китайського лідера, що розпочалося цього тижня. До того ж, візит до Москви 3-4 липня цього року в межах цього турне мав статус “державного”, що додавало йому особливої ваги. Здавалося б, Москві слід радіти. Її плани втілюються. Проте, відгуки московських політологів далеко не такі позитивні. Оцінки коливаються: від “невиправданих сподівань” до “фрустрації” (цікаво, що на відміну від них, китайські медіа вже назвали візит “неймовірно успішним” і додали, що “росіяни оцінюють співпрацю дуже високо і сповнені оптимізму”). То чому ж так різняться оцінки, що пішло не так у двосторонніх відносинах? Спробуємо розібратися.

Передусім, Москва опинилась у полоні власної ілюзії про те, що КНР є сталим союзником Росії незалежно від світової кон’юнктури. У Москві звикли, що Китай традиційно підтримує російську позицію в Раді Безпеки ООН і озвучує тези про багатополярність, що й не помітили, що Піднебесна вже давно веде власну гру, де соло належить китайському гонгу, а не російській балалайці. Пекіну справді потрібні союзники на світовій арені, але нова політика – економічний розвиток і щедрі інвестиції, акцент на інфраструктурні проекти, задекларована відданість глобалізму, глобальній відповідальності призвели до того, що потенційні союзники тепер шикуються в чергу. Китаю не потрібно їх шукати, Пекін може серед них обирати. В цьому контексті пропозиції російської сторони є не найцікавішими. Орденом святого Андрія Первозваного, який Путін вручив Сі тут не зарадиш. Треба більше – можливо, спільна розробка арктичних ресурсів, але до цього Росія ще морально не дозріла. Натомість, єдина карта, яку Москва може й надалі успішно розігрувати – антиамериканізм. Проте й тут не все так просто. Звісно, Китай хоче скористатися російською підтримкою, коли наголошує на неприпустимості посилення американських позицій на Корейському півострові – про це йшлося і у спільній заяві Сі Цзиньпіня та Владіміра Путіна за результатами переговорів у Москві. Проте Китай цілком спроможний говорити про це з Вашингтоном напряму (востаннє, коли це обговорювалось між Сі Цзиньпінем і американським президентом Дональдом Трампом, американці саме бомбардували Сирію всупереч російським застереженням). Російське посередництво у цьому контексті навряд чи ефективне, а скоріше може бути контрпродуктивним.

Поза тим, тепер, коли дружба з Китаєм стала у Москві модною на тлі прохолоди з іншими світовими гравцями, у Москві розплодилось чимало структур, які прагнуть “сісти на потоки” – в характерній для нинішньої Росії манері “розпилювати кошти” і набивати кишені. Проте, схоже, що Китай не в захваті від такого підходу. Боротьба з корупцією – один з пріоритетів Сі. Власне, в Китаї за корупцію і розстріляти можуть. Від Росії Китаю потрібні цікаві економічні пропозиції, а не армія охочих освоїти інфраструктурні кошти.

Зрештою, треба враховувати й те, що китайські стратегічні плани вимірюються десятиліттями. Відтак, російську ситуативну тактичну гру, спрямовану на те, щоб сплутати карти усім світовим гравцям, там просто “толерують”, але не “адорують”. Особливо, беручи до уваги, що Росія в кращих імперських традиціях намагається відвести “дракону” роль “пішака”.

Куди цікавіший партнер для Китаю – Німеччина. Тут і співмірність економічного розмаху, і співмірно обґрунтовані амбіції щодо впливу на світоустрій та глобальну відповідальність. І, зрештою, критичне ставлення до Америки, яке й у політиці Німеччини набирає обертів і зблизило Пекін та Берлін.

Власне тому наступним пунктом після Москви для Сі Цзиньпіня став Берлін, де канцлер Меркель та президент Сі обговорили як досягти синергії між китайською стратегією “Made in China 2025” та німецькою “Industry 4.0”, про те як співпрацювати в галузі інновацій, енергетики, фінансів, захисту довкілля, про те, як кооперуватися в межах ініціативи “Один пояс – Один шлях”, про те як налагоджувати культурну та наукову співпрацю, а також узгодили плани щодо позиціювання на саміті “Великої Двадцятки”, що пройде цими днями у Гамбурзі. Порядок денний був украй насиченим.

Ну а Москва? Москва була проїздом…

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram