Він майстер історичних романів, за 40 років творчої праці з-під його пера народилося чимало бестселерів. Ці книги читають і нині, вони ввійшли в золоту скарбницю нашої літератури. “Роксолана”, “Євпраксія”, “Я – Богдан”, “Диво”, “Тисячолітній Миколай” – найпопулярніші в творчому доробку автора. Ім’я ж цього письменника – Павло Архипович Загребельний.

Він народився 25 серпня 1924 року в селі Солошине, що на Полтавщині. Як пізніше розповідав сам, зростав на перетині територій колишнього Війська Запорозького та Російської імперії. Село тягнулося 15 кілометрів вздовж могутнього Дніпра, сюди втікали ті, хто зневірився, з тієї чи іншої сторони. Це були вільні й незалежні духом люди, які прагли свободи понад усе. Саме серед таких зростав малий Павло. Йому було лише шість років, як мати відійшла у засвіти. Довелося пережити й колективізацію і страшний голод 1932-1933 років. Змалечку любив книжки, тому наука в місцевій школі давалася легко. У старших класах хлопець захопився математикою і мріяв стати вченим. По закінченню десятирічки Загребельний збирався продовжувати навчання, але вибухнула німецько-радянська війна.

Ще вчора – школа, безтурботні хлоп’ячі шалапутства, а сьогодні – свист куль, грім від розриву бомб, крики, плач, кров, смерть. Ще не маючи навіть 17 літ, Павлові довелося швидко розпрощатися з дитинством і піти в армію. Він обороняв Київ від нацистської навали, а вже в серпні 1941-го отримав поранення. Після шпиталю знову приєднався до війська, де вже за рік, і знову в серпні отримав нове, цього разу серйозне поранення. Далі – полон, нацистські концтабори. Лише в лютому 1945-го звільнений із полону американцями. Після звільнення ще деякий час працював у радянській воєнній місії в Західній Німеччині.

У 1946-му Павло студіював на філологічному Дніпропетровського вишу (нині Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара), який закінчив у 1951 році. Після влаштувався журналістом, спочатку працював в обласній газеті, потім в київському журналі “Вітчизна”. Загалом Загребельний присвятив публіцистичній діяльності понад півтора десятиліття, вдало поєднуючи з письменством.

У 1953-му Загребельний разом із Юрієм Пономаренком презентував своє першу збірку “Каховські оповідання”, куди ввійшли дванадцять творів. Далі Павло пише сам. У другій половині 1950-х вийшли збірки: “Степові квіти”, “Учитель”, “Новели морського узбережжя” та декілька повістей. “Думою про невмирущого” 1957-го Загребельний заявив про себе як про зрілого письменника.

У 1961 році став головним редактором “Літературної газети”. Приблизно в цей період письменник створив свої перші три романи “Європа 45”, “Європа. Захід”, “Спека”. Ці твори присвячені війні, головні герої яких переживають тяжкі часи. Одні їх називають пригодницькими романами, інші – справжніми документальними розповідями 1944-1945 років.

Протягом 1960-1970-х письменник написав аж десять романів. Серед яких найвідомішими стали “Диво” (розповідь про Русь часів Ярослава Мудрого та зведення Софійського собору, про його долю та місце в духовній історії), а також “Євпраксія” (онука Ярослава Мудрого в 12 років опиняється в Північній Саксонії, щоб за три роки стати дружиною маркграфа Генріха Штаденського Довгого. Проте у свої 16 вона вже поховала чоловіка. В юну вдову-красуню закохався Генріх IV – імператор Священної Римської імперії. Невдовзі Євпраксія стала імператрицею. Але доля немов знущається з жінки – приниження, страждання, інтриги, чвари – чимало довелося пережити, аж поки не повернулася на рідну землю).

У 1980-му вийшов ще один історичний роман – “Роксолана”. Письменник надихався книгою “Історія Туреччини” сходознавця Агатангела Кримського, який присвятив дружині Сулеймана Пишного близько 20 сторінок. Також Загребельний відвідав Туреччину та місця, що безпосередньо пов’язані з Роксоланою. Навідався і в Рогатин, де за легендами народилася Настя Лісовська, майбутня султанша та валіде султана Селіма II, а також мати шехзаде Мехмета, Баязида, Джихангіра та місяцеликої Міхрімах. Про свій роман Павло Архипович казав:

“Як пташка клює, так і письменник по крихті збирає звідусіль інформацію. Я намагався написати роман, максимально наближений до дійсних подій”.

За три роки після “Роксолани” Загребельний написав “Я, Богдан”, роман ведеться від імені Хмельницького, який оглядає свій життєвий шлях. Книга написана у формі монологу. Письменник розповідає про складну долю головного героя, його сумнівах і думках, життєвих перипетіях, невдачах в особистому житті.

Твори Павла Загребельного про минуле нашої Батьківщини характерні надзвичайною багатоплановістю, глибоким знанням історії, філософським підтекстом. Письменник робив далекі часи зрозуміли й близькими сучасному читачеві, умів зацікавити історією, показати взаємозв’язок й актуальність тогочасних проблем із сучасними.

У 1994 му письменник написав роман “Тисячолітній Миколай”. Своєрідний спогад людини, який охоплює величезний проміжок часу – від князя Володимира Великого до наших днів. Чоловік на ім’я Миколай ніби щоразу вмирав, але відроджувався. Свого часу був і княжим дружинником, і ченцем при Хмельницькому, звичайним хлопцем, який пережив Голодомор, і в наш час став вченим-агрономом.

Окрім романів Загребельний писав п’єси, критичні статті, доповіді. За його сценаріями знімалися фільми на Київській кіностудії імені Олександра Довженка. Протягом 1979-1986 років він очолював Спілку письменників України, користувався великим авторитетом серед своїх колег і мільйонів читачів, а в часи незалежності України сприймався як справжній “патріарх” української художньої літератури.

Йому було 84 роки, коли він відійшов у засвіти. Це трапилося 3 лютого 2009 року. Видатного письменника поховали на Байковому кладовищі. Для своїх нащадків Павло Архипович залишив не лише романи та повісті, й цілу філософію життя, яку сповідував і сам:

“Треба жити страстями. Ні, не отими, що у священних книгах у нас описані. А страстями оцими, які нас ведуть по життю. Жити кожною миттю цього життя. Життя прекрасне. Світ прекрасний. І нам щастя дано бути в цьому світі. От просто бути в цьому світі – і більше нічого”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram