Панас Саксаганський – український актор, режисер, драматург і педагог – народився 15 травня 1859 року в Кам’яно-Костуватому Бобринецького повіту Херсонської губернії (нині Миколаївська область) у родині землевласника Карпа Тобілевича. Дитинство наймолодшого з нащадків славетного прізвища минало серед безкраїх степів Херсонщини.
“На кінець 50-х років ще тоді стояв стіною дикий степ. Заорано було зовсім мало. На широких просторах шелестіла тирса та ріс у людський ріст будяк – чортополох. Лише обабіч трактового шляху в середині літа косилися луки і тоді виростали численні сіро-зелені копиці, що вартували шлях, доки його було видно й зникали вкупі з ним ген-ген за обрієм”, – так згадував Тобілевич своє дитинство.
Мати Євдокія Зіновіївна бавила дітей українськими піснями, Шевченковими віршами, а ще розповідала малечі “Наталку-Полтавку”, яку знала напам’ять. Але не просто розказувала, а вживалася в персонажів п’єси й грала за кожного з них. Діти були в захваті. До того ж старший брат Іван та Марко Кропивницький керували аматорським гуртком. І хоча малому Панасу забороняли відвідувати ті вистави (бо ж сцена настільки захоплювала, що він геть забував про уроки) він пробирався туди тишком і спостерігав за грою акторів із закутка. Вже тоді він мріяв і собі долучитися до театру. Першою сходинкою до цього став його власний драматичний гурток у Бобринецькій повітовій школі, де він навчався.
Після школи Панас вступив до Єлисаветградського реального училища, але сцену не покидав, а долучився до аматорського гуртка Марка Кропивницького.
“Навчаючись у старших класах, я і Микола одержали дозвіл виступати в аматорських виставах – спочатку в епізодах, а потім у відповідальніших ролях. На аматорській сцені у Єлизаветграді я теж мав значний успіх: коли Кропивницький виїхав до Одеси, мені доручили його ролі. Я їх виконував, наслідуючи засобам Марка Лукича, бо, відвідуючи репетиції та спектаклі, я добре запам'ятав собі всю манеру грати, всі його рухи, інтонації й міміку. Кропивницький був тоді для мене ідеалом актора і людини і я старанно копіював його. Я все більше переконувався, що діло все залежить від праці, що в праці криється талант… В артиста неодмінно повинен бути талант. Кожний артист є, безперечно, складовою частиною не тільки своєї великої сім'ї майстрів-художників, але й своєї епохи, класу, нації, суспільства, що безпосередньо оточує його”, – згадував ті роки драматург.
Закінчивши училище, Панас обрав професію військового. Та дуже скоро зрозумів, що це не для нього. До того ж, він зустрів Михайла Старицького, який запропонував зіграти у “Наталці Полтавці” роль Возного. Так, у 24 роки наймолодший із Тобілевичів став професійним актором.
Дуже скоро про талановитого актора заговорили в пресі. Саксаганському (такий псевдонім обрав Панас) пророкували велике майбутнє. Його гра на сцені не залишала нікого байдужими, а ще голос. Федір Шаляпін говорив, що Саксаганському треба було в оперу йти. Загалом актор зіграв понад 100 ролей і кожна була неповторною. Ошаліла від захвату публіка несла улюбленого актора на руках до самого готелю. В Одесі Панас познайомився з жінкою, теж акторкою, Меланією Хільченко, яка невдовзі стала його дружиною.
У 1886-му брати Тобілевичі разом із трупою Кропивницького вирушили на гастролі до Петербурга. Там актори зіграли у спектаклях “Назар Стодоля”, “За двома зайцями”, “Наймичка”. Це був справжній тріумф, столична публіка не встояла перед майстерністю українських артистів. Імператор Олександр III із задоволенням спостерігав за акторами, а після виступу дав їм авдієнцію. Успіх додав сил і впевненості не тільки трупі, а й Саксаганському.
Невдовзі брати Тобілевичі розсварилися. Микола Садовський ревнував Саксаганського до всього – і до “кицюнь”, і до слави. Тому їхні шляхи розійшлися – Садовський створив свою трупу. Саксаганський разом із Карпенком-Карим організували “Товариство російсько-малоросійських артистів”. Панас став режисером, а п’єси Карпенка-Карого лягли в основу репертуару. У творчому тандемі брати пропрацювали 9 років.
Публіка розривалася між Садовським і Саксаганським. Особливо, коли збігалися їхні гастролі в одному місті. Амбітний Микола не терпів конкуренції, тому Тобілевичі намагалися заздалегідь домовитися де, хто й коли виступатиме.
Постійні гастролі, кочове життя негативно позначилося на родині Саксаганського, і він залишився самотнім, та не довго. Втіху знайшов в обіймах акторки Лідії Квітки. Вона була коханкою Кропивницького, народила йому сина Павла й залишила батьку. Потім ще народила доньку Варвару, але пара розпалася. Панас, не маючи своїх дітей, залюбки няньчився з немовлям. А потім і у нього з Лідією народився син Петро.
19 травня 1918 року Людмила Старицька-Черняхівська влаштувала свято з нагоди відкриття українського клубу, куди й запросила двох непримиримих братів Тобілевичів. Після вечірки, 15-літня ворожнеча Садовського та Саксаганського припинилася.
Якось на гастролях у Варшаві Панасу в око впала юна дівчина. Її звали Ніна Левченко. Їй 17, йому 44, кохання засліпило обох, і вони одружилися. Лідія Квітка лютувала. Знову сама, знову з дітьми на руках. Недовго думаючи, вона, як і колись Кропивницькому, залишила сина Саксаганському й вийшла заміж за іншого.
Ніна разом із Панасом їздили на гастролі, виховували малого Петра. Згодом замешкали в Києві. Мали квартиру, на березі Дніпра – дачу, куди приїздили друзі Саксаганського.
У 1925 році Панас Саксаганський отримав звання народного артиста УРСР. З кожним роком здоров’я артиста слабшало, декілька разів були інсульти, потім паралізувало. Востаннє Саксаганський виступив на сцені 12 травня 1935-го. Це був 50-літній ювілей його творчої діяльності. Грав, як завжди, неперевершено, але вже сидячи в кріслі. За рік йому присвоїли звання народного артиста СРСР.
Восени 1940 року стався черговий інсульт, 17 вересня серце видатного драматурга зупинилося назавжди. Похований Панас Саксаганський на Байковому кладовищі в Києві. Ще за життя іменем Саксаганського назвали одну з центральних вулиць Києва. На будинку, у якому він жив, 1953-го відкрили меморіальну дошку. На малій батьківщині митця є меморіальний музей. У Білій Церкві працює Київський академічний обласний музично-драматичний театр, названий на його честь.
У день його похорону Богомолець сказав:
“Вулиця в Києві, що носить його славне ім’я, довша вiд тiї степової річечки Саксагань, яку він, з природної скромності, обрав для свого театрального псевдоніма.”
“Свята Софія” – лікарка Буковини й Галичини
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
