Ви коли-небудь бачили, щоб за роялем “Україна” грав дует піаністок? Ще одну й ту ж саму партію. Я вперше спостерігав таку картину в Центральній районній бібліотеці імені Федора Достоєвського, що на Солом’янці, у межах презентації книжки Тетяни Яровициної “Я буду тінню твоєю, Світе!..”. І був здивований. Думав, що за роялем може грати тільки одна людина, а виявляється, що й двоє, і це може бути так магічно-казково, урочисто, святково, піднесено, незвично. Особливо, коли лунають мелодії українських композиторів: п’єси із “Зимової сюїти” Олександра Іванька, романси Віктора Косенка, мелодії з творів Віталія Філіпенка та Миколи Лисенка. Цей чудовий святковий мініконцерт на літературному вечорі влаштував фортепіанний ансамбль Ірини Озерової та Ганни Корнєвої. Вони допомогли глибше відчути й пережити Тетянину поезію, такий музично-поетичний інсайт стається не так часто, і не так часто музика підкреслює та звеличує віршовані рядки.

“Ця книжка є вдячністю тим людям, які в 2018 році допомогли моїй родині. Хворів батько, і люди подарували мені віру в Україну. Я маю список зі 100 осіб, яким ця книжка належить в подарунок”, – говорить Тетяна Яровицина на початку зустрічі.

Авторка народилася в Києві. Наперекір літературним здібностям здобула технічну освіту й 17 років життя присвятила інженерії в енергетичній царині. Нині ж письменниця у вільному леті.

У 2014-му ласкаво запросила до свого серця мову цієї землі й свідомо перейшла на спілкування нею. Уболіває за становлення української нації, рідної мови та культури. Співорганізовує як українські літературно-просвітницькі проєкти, так і міжнародні.

Тетяна Яровицина є лавреаткою і дипломанткою низки всеукраїнських фестивалів поезії та авторської пісні. У її доробку такі книги: “Контрасти” (2011), “Тендітна сила” (2017) і нове пропоноване видання. Також пані Тетяна є співавторкою колективних збірок поезій, публікацій у часописах, авторкою текстів пісень. Робить перші спроби в перекладацькій діяльності.

Пухкенька книжечка, яка може поміститися в долоню руки, видана в Житомирі мізерним тиражем у 300 примірників. Ілюстрації до книжки (більш як триста сторінок поезії) Тетяни Яровициної “Я буду тінню твоєю, Світе!..” зробила іспанська художниця українського походження Неля Ульянич Пінчук. Художниця називає Тетяну Яровицину дуже ласкаво – донькою й намалювала ілюстрації до книги олівцем. На вечорі виновниця торжества показувала слайд-фільм, в якому роповідалося про створення світлин до книги. За працю, докладену до цього видання, поетеса завдячує також фотографині та дизайнерці Анні Семеновій, редакторці Ірині Небеленчук.

Збірка поділена на одинадцять розділів: “36’6”, “Кров-любов”, “Сентиментальне”, “Місто чекань”, “Пройняло”, “Переболить”, “Рідні і різні”, “Творчий синдром. Листи”, “На пошуки”, “Дражливе”, “40’0”.

У поезії є різний вік і різні теми. Замолоду поетів цікавлять пристрасті, безмежне й велике кохання, гроші, слава, весь світ відкритий з його можливостями й перспективами. З часом, коли життя трохи осадить особистість, утихомирить усі пориви, мрії і надії розіб’ються об скелі життєвих випробувань і негараздів, з часом змінюються і теми, і їх розуміння, і занурення. Навіть самі назви розділів у книжці говорять самі за себе, коли людина та поетеса проходить певний віковий рубіж, проходить певне коло випробувань, тоді й з’являється поезія, теми для авдиторії 35-40+. Поетична книга Тетяни Яровициної напрочуд домашня, я б сказав сімейна, вона більше про внутрішній мікроклімат сім’ї, її інтимне існування. Це яскравий зразок поетичного письма про родину у всіх її аспектах: побутовому, релігійному, соціальному, ціннісному, гендерному, віковому, національному. Словом, перед читачем постає сімейна хроніка від А до Я.

Поетеса настільки занурена в дослідження власної сім’ї, що присвятила їй не тільки поетичні рядки, а й прозові на початку книги.

“Вони у мене були дуже різні. Мама, наприклад, завжди чекала на день народження садові троянди, щоб укоренити відцвілі стебельця, а тато вперто приносив гладіолуси, які дуже любив. Що заважало їй розповісти йому про своє таємне бажання? Гадаю, дитячі спогади. Батьки змалечку навчали ні про що не просити (“вороги” ж бо не просять). Я була вже дорослою, коли дізналася про тиху невибагливу мамину мрію. Її внутрішня дитина роками чекала: він має здогадатися, не дарма ж я про це так багато мовчу! Та ба!..

Десь і я така. Чекати, вірити і жадати вмію, просити – ні. Мабуть, звідси й бере початок широченький діапазон мого світовідчуття. Та й загалом їхнє життя не було казкою, бо тато – військовий. То в нього Забайкалля (загроза Китаю), то в нього Чорнобильська зона (налагодження водопостачання після аварії) ,то в нього Ленінакан (землетрус у Вірменії), то в нього Придністров’я (неспокій у Молдові)… А мама з двома дітьми тривожилася і чекала. Однак батько був до того залюблений у Київ, що навіть маму свою, єдину мою бабусю, сюди перевіз. І навіть дачу придбав, щоб ходити коло землі”.

Суголосний до цього уривку вірш, який максимально точно відображає сутність вищеописаного. Вірш називається “Доросла”: “А я сьогодні звільнювала простір//і розгрібала батьківські завали…//Чого там, люди, тільки не лежало!..//Батьки жили невишукано-просто//Дітей війни весь вік жахали біди –//боялись й крихту викинути з хати…//Зате й нема, що внукам показати://мовляв, це баба мала, це ось – дідо…//Мені шкода їх: обминала Радість,//Свобода справжня, вічна Ситість панська…//(Бодай ти здохла, Гідрище радянська,//що їх привчила так не шануватись!)//Діряве з ними віку доживає,//нове лежить новим до “після прощі”.//…А я сьогодні викинула горщик.//(Своє дитинство). Мама ще не знає…” (с. 188).

Ще один програмовий вірш, який оповідає про родинний Апокаліпсис мисткині – “Прозріння” (Пам’яті батька):

“Так дуже раптово//не стало мого президента.//Не стало і все.//А нових претендентів – катма//Уклякли, сумні,//на могилі: “Хазяїне, де ти?!.”.//І кава парує. І сльози. І сніг. І зима.//Сміється до нас із портрета…//Що горло – то обруч://таке життєлюбство//в таку неласкаву добу!..//Далеко чи близько –//однаково – просто був поруч.//Такий-не-такий,//а родині важливо, щоб був.//Пішов у відставку.//Інакшого більше не буде.//Який не який,// а найкращий!..Тому що він дбав//про те, щоби діти//самі повиходили в люди,//аби самоприклад навчив і свободи, і прав.//Він нас беріг//аж занадто від білого світу.//Й найважче тепер –//пережити його німоту.//Розгуба в повітрі://хтось мусить усе підхопити…//Хто візьме на себе//цю місію вічносвяту?//І кожен вирішує: скільки потягне надалі.//Бо вибір – не вибори –//осьде, уже на порі.//Тепер не спихнеш//ні на кого всю відповідальність//за власне недбальство,//за лінощі, за недорід…//Чим нам обіцяли//згори не життя – променади?!//Хоч як вихитровуй,//а істина зграбно проста://коли не дає собі//ради родина-громада,// усяк не такий їм,//кого ти до них не пристав//Що міг, те відводив.//Що ні, те долали ми разом.//Близькі і далекі –//водночас, і рідні, й чужі.//Cамотній трудар,//він не мав на родину образи,//терпів неувагу//рідноти й не дуже тужив…//Є речі високі,//що в серці лунають до гробу.//Є речі низенькі,//як віник, як шмат ковбаси…//А люди є люди.//І побут шоденний – є побут,//змітає невдячно//усе, що йому не даси.//Було й загуло.//На губах прикрий присмак металу…//Усі гордовиті//зігнулись: палає свіча.//…Яка не “розумна”, – збагнула тоді, як не стало.//Ніхто і не думав…//Гадали, що маємо час…//Уже сорок діб,//як мене підіймає на вила.//Все більше втямки://ця посада не має ціни.//Я дуже шкодую,//що десь його не розуміла.//Що батькове серце//для мене було заміцним” (сторінки 63-65).

Спектр її поетичних обширів, творчого бачення дуже великий. Тетяна Яровицина пише вірші не тільки про родину, є в її творчій обоймі вірші про: першу вчительку (сторінка 141 “До вчительки мови”) і тролейбус (“Тролейбус прямує в депо” (с. 110-111), Карпати (с. 80) і сало (“Сила сала” сторінка 112-113), вірші на філологічно-граматичну тему (сторінка 170 “Про частку “не”) та вірш на комп’ютерну тематику (сторінка 172 “Гігабайти”); є віршовані рядки про пори року, міста, старість, добро, вірність, кохання, конвалії, невроз, авіацію, літаки, ковдру, меншовартість, людські вади, Україну, цвинтар… палітру тем можна перераховувати безкінечно. На кожен колір, на кожен смак читач знайде собі по віршеві. Це й не дивно, що таке віршоване розмаїття в збірці, адже поетеса працювала над книгю, вдумайтесь, цілих п’ять років життя.

Книга щедро всипана ілюстраціями, з Тетяниного життя тут представлено багато світлин із різних періодів. Також читач знайде доволі критичну, самоіронічну післямову, де віднайде й себе у рядках поетеси між “36’6” і “40’0”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram