У нашу родину ніколи не приходив дід Мороз. Скільки себе пам’ятаю, всі подарунки малим і дорослим приносив Святий Миколай. Народилася я на початку 1980-х, тобто ще тоді, коли Миколай вважався неблагонадійною особою, за візит якого можна було отримати різного рівня неприємності. Останні прямо залежали б від вашого становища в радянській суспільній ієрархії. Це не вадило тому, щоб у ніч на 19 грудня залишити незащіпнутою кватирку, щоб небезпечний святий таки міг до вас пробратися. Не дивно, що за роки свято Миколая обросло різноманітними історіями та родинними легендами.

Історія перша:  Повчальна, або чому не можна ставити сильце на Святого Миколая

Сталося це з моїм хрещеним татом тоді, коли мене, як то кажуть, ще й у планах не було. Якщо точніше, десь під кінець 1970-х.

Радянська школа тоді в звичному для неї атеїстичному ключі навчала, що ніяких святих не існує, а отже, не існує і Миколая, і переконувала, що подарунки під подушку ставить не він, а мама. Хресний скільки не намагався, жодного разу раніше Миколая не підстеріг, тому вирішив одного року поставити на святого сильце.

Хлопець він був вигадливий, понатягував навколо ліжка ниток з дзвіночком і заснув. Аж раптом – дзвонить. Миколай?! Ні – мама поправляє ковдру. Більше дзвінок не дзвонив, а хрещений того дня отримав лише один подарунок – золоту різочку.

Це була би сумна історія, якби на цьому все скінчилося. Але хрещений дуже шкодував про свій вчинок і щиро розкаявся, тому наступного дня виявилося, що Миколай таки приніс йому подарунок – справжні лижі. Але оскільки не міг доступитися до ліжка, то мусів залишити їх за килимом на стіні, звідки вони закотилися під ліжко. Відтоді ніхто в нашій родині не ставить сильце на Миколая, а подарунки прийнято шукати не лише під подушкою.

Історія друга: Виховна, або чемні діти отримують подарунки двічі

Ця історія трапилася вже зі мною, коли мені було шість. Того року я ходила до школи в бабусі, тож і Миколай приходив до мене там.

Миколай приніс мені, як звичайно, різноманітні солодощі й інші подарунки. А між ними – альбом для малювання. Кольорові ж олівці покласти забув. Наступного вечора бабуся розказала, що, виявляється, чемним дітям Миколай може донести забуті подарунки ще й наступної ночі. Треба лише гарно помолитися та попросити святого. Так я й зробила. І наступного ранку знайшла під подушкою ще й кольорові олівці.

Тож, якщо Святий Миколай щось забув  – не хвилюйтеся, він обов’язково виправиться, головне – будьте чемними.

Історія третя: Філологічна, або Миколай знає, що вам насправді потрібно

Коли я вже була школяркою сталася така історія.

Того року одне українське видавництво оголосило передплату на цілу серію казок – аж 12 книжок! Рекламу показували навіть по телевізору. А я страшенно любила читати. Тож, звісно, ходила за мамою та діймала її тим, як я хочу ці книжки. Треба сказати, що мама не те, щоб дуже строга, але випросити якусь захцянку було таки непросто. 

Знаєте, що потрібно зробити найперше вранці 19 грудня? Тихо-тихо засунути руку під подушку. Якщо там вже є цукерки та мандаринки – сміливо вистрибуйте з ліжка з криком “Миколай прийшов!”, вмикайте світло й починайте шукати.

Коли о пів на 6 ранку в квартирі пролунав переможний клич когось із дітей, виявилося, що в моєму пакетику з цукерками був також і малопомітний папірець з омріяною передплатою на книжки. Я впевнена: Миколай точно знав, що в майбутньому я стану філологинею і керуватиму цілою книгарнею. А що настала криза, і ми врешті отримали лише дві чи три книжки з 12 – то не так уже й важливо.

Історія четверта: Сумна, або як непросто стати помічником у Миколая

У середині 1990-х настали скрутні часи. Миколаю в Україні тоді було геть непросто. Мені було вже 15, і я вирішила стати його помічником.

Одного разу в нашій домашні бібліотеці в книжці я знайшла скарб – 5 доларів! Ситуація з грошима була тоді дуже складна, бо зарплати не виплачували по кілька місяців, тож я чесно пішла з грошима до мами. Але, мабуть, мій погляд був аж надто промовистий, мама несподівано дозволила залишити гроші собі. Певно, це звучатиме читачеві кумедно, але в той час п’ять доларів – то була пристойна сума. І я вирішила, що того року допоможу Миколаєві обдарувати всю нашу сім’ю.

Напередодні свята я зі своїми п’ятьма доларами вирушила на базар до міняйлів. У 1997-му долар коштував близько двох гривень, за свій скарб я отримала трохи більше десятки. Нас удома було шестеро і навіть попри те, що ціни у 1997 році теж були інші, мого скарбу ніяк-ніяк не вистачало на подаруночки всім. Навіть на дуже-дуже маленькі подаруночки. Пам’ятаю, як я повернулася додому і пів дня проплакала у своїй кімнаті. І скільки не випитували батьки, чому я ридаю, я так і не зізналася.

Бути помічником святого Миколая буває дуже непросто – цінуйте кожен найменший дарунок, який знайдете під подушкою, бо він – від щирого серця. 

Історія п’ята: Кумедна, або як важливо не проспати

Після історії з п’ятьма доларами мене прийняли в помічники Миколая, так би мовити, на постійній основі. Буває, що святий не встигає заїхати в кожен дім, тож проїжджаючи мою кімнату, просить передати подаруночки від нього близьким і рідним. Одна біда, я – сова, страшенно люблю вранці довго спати. І ось одного року я проспала.

Тоді вже закінчувала школу, була майже доросла, і Миколай попросив мене передати подаруночок мамі. Його обов’язково слід було поставити на шафі біля ліжка. Звісно, я погодилася… і проспала. Прокинулася, коли мама вже готувала сніданок.

Сподіваючись не привернути нічиєї уваги, я прослизнула в спальню і тільки дотягнулася до краю шафи, як хтось схопив мене за піжаму! “Я Миколая зловив!” – кричав… мій тато. Довелося викручуватися.

Відтоді в ніч на 19 грудня я сплю чутливо, як птах на галузі. А тато того року, щоб ви знали, отримав від Миколая лише шкарпетки.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram