Отто Ейхельман – відомий вчений-юрист, політик, громадський діяч, автор проєкту Конституції – Основних Державних Законів Української Народної Республіки 1921 року. Німець за походженням, уродженець Росії, він був українським патріотом, палким прихильником ідеї незалежності України, одним із найавторитетніших інтелектуалів періоду Української революції початку XX століття та другої хвилі еміграції.

Отто (або ж Оттон) Оттович Ейхельман з’явився на світ 27 квітня 1854 року в родині балтійських німців лютеранського віросповідання. Місце його народження – маєток Георгіївське Ямбурзького повіту Санкт-Петербурзької губернії (зараз – Кінгісеппський район Ленінградської області РФ).

Отто закінчив губернську гімназію в Ревелі (нині Таллінн, Естонія) та юридичний факультет Дерптського (Юр’ївського, Тартуського) університету. 1875 року захистив дисертацію на здобуття ступеня кандидата прав за темою “Про міжнародно-правові відносини при Петрі Великому”. Після цього викладав право у Демидівському юридичному ліцеї, що у Ярославлі. Через п’ять років була захищена й докторська дисертація, присвячена правовим аспектам військової окупації ворожої країни.

1882 року Отто Ейхельман переїхав до Києва, де отримав посаду екстраординарного професора при катедрі іноземних законодавств юридичного факультету університету Святого Володимира. Ініціатором переїзду став український вчений в галузі міжнародного права Василь Незабитовський. Відтоді Ейхельман пов’язав свою долю з Україною.

“В київській атмосфері я переродився. З кінця 80-х років при близькім знайомстві з студентами я ознайомився з українським життям, яке порадувало моє молоде серце”.

Київський період біографії вченого тривав майже чотири десятиліття. За цей час він сформувався як один із найавторитетніших юристів свого часу. Очолював катедру міжнародного права, у 1905-1909 роках був деканом юридичного факультету, періодично виконував обов’язки заступника ректора. Дослужився до звання заслуженого професора університету та до цивільного чину дійсного статського радника (відповідник армійського чину генерал-майора).

Але не тільки в стінах університету Святого Володимира працював учений. Від 1908 до 1913-го він керував Київським комерційним інститутом, викладав на Вищих жіночих курсах. У 1898-1906 роках обирався гласним київської міської думи. Окрім численних юридичних праць, Ейхельман підготував понад три сотні доповідей і записок із проблем організації міського життя. У період революції 1905-1907 років долучився до роботи наради з вироблення Конституції Російської імперії. Однак документ не було ухвалено – царські чиновники вважали його занадто прогресивним.

Члени української делегації на мирних переговорах у м.Брест-Литовський (1918 р.). ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного, 0-214897 Зліва направо: представники військового міністерства А.Сливинський, голова делегації УНР С.Шелухін, міністр закордонних справ Д.Дорошенко, професор міжнародного права О.Ейхельман
Група професорів УВУ в Празі, 1941 р.: Перший ряд зліва О.Лотоцький, О.Одарченко, І.Горбачевський, О.Колесса, С.Шелухин, О.Ейхельман, Ф.Щербина. Другий ряд зліва: Д.Антонович, С.Дністрянський, Б.Матюшенко, О.Шульгин, Ф.Швець, В.Тимошенко, А.Артимович, К.Лоський. Третій ряд зліва: В.Біднов, С.Бородаєвський, А.Яковлів, П.Андрієвський, В.Щербаківський, Ф.Слюсаренко.

На відміну від переважної більшості тогочасної професури, що мала консервативні монархічні й українофобські погляди, німець Отто Ейхельман у міру своїх можливостей виступав на захист української мови й культури. Неодноразово проводив студентські зібрання, на яких вільно дозволялося розмовляти української, декламувати українські твори. Звертався до найвищих інстанцій у Санкт-Петербурзі з проханням послабити утиски українського руху, дозволити переклад Євангелія українською мовою. Тому цілком логічним кроком з його боку стала підтримка Української революції. Діяч Центральної Ради Петро Клунний писав:

“Не будучи українцем з походження, проф. О. Ейхельман, з високого розуміння свого обов’язку перед народом, серед котрого провів свій довгий і корисний суспільству вік, рішуче приєднався до українських національних та громадських діячів і без вагань віддав на службу українському народові великий свій науковий досвід, багаті знання і почесне в науці і громадянстві ім’я”.

Підтверджували ці слова навіть діячі, ворожі до українського руху. Наприклад, Юрій Зілов на підставі особистих спостережень називав Отто Ейхельмана та Дмитра Дорошенка “ревними самостійниками”.

Отто Ейхельман входив до ради міністерства торгівлі й промисловості, міністерства закордонних справ Української Народної Республіки й Української Держави, був товаришем (заступником) міністра закордонних справ УНР. 1918 року брав участь у підготовці Брест-Литовського мирного договору з Центральними державами, а також у мирних переговорах із Радянською Росією, що відбувалися в Києві. Багато зробив для налагодження двосторонніх відносин України з Білоруссю, Румунією, кримським крайовим урядом Сулькевича.

У 1919-1920 роках Ейхельмана заарештували більшовики, але доля виявилася прихильною до нього. Звільнившись і дочекавшись визволення Києва українськими й польськими військами, він зрештою наважився на еміграцію. Виїхавши до польського Тарнова, продовжив роботу в урядових структурах УНР. Саме тоді він підготував і видав друком детальний “Проєкт Конституції – основних державних законів Української Народної Республіки”.

Ейхельман бачив Україну демократичною федеративною республікою з поділом на землі-держави, кожна з яких матиме свою судову, представницьку та виконавчу влади (це ґрунтувалося на переконаності в поліетнічній природі нації). Верховну владу вчений поділяв не на три, а на п’ять гілок – федеральну установчу, законодавчу, виконавчу, судову й контрольну. Також він передбачав якнайширше застосування інституту референдуму, причому не тільки для вирішення найважливіших проблем, але й питань звичайного законодавства та державного управління.

Проєкт Отто Ейхельмана залишився важливою пам’яткою правової думки України тих часів. Комісія для вироблення Конституції УНР відхилила його як надмірно детальний і громіздкий, а також такий, що абсолютизує принцип децентралізації та практично цілковито нівелює вплив державної влади.

В умовах еміграції професор Ейхельман залишався активним співробітником українських установ і організацій. Мешкав у Чехословаччині, викладав в Українському вільному університеті, Українській господарській академії, працював заступником директора Українського Інституту громадознавства. Доживши до глибокої старості, Отто Ейхельман помер 12 (за іншими даними – 21) лютого 1942 року в Празі під час нацистської окупації.

Марія Кречунєк – гуцулка Чукутиха – забутий скарб української історії

Сподобався матеріал? Підтримай "Український інтерес". Знання – це сила. І на оновленій землі врага не буде! Монобанк 4441 1144 0359 2361 Приватбанк 5457 0822 9082 5491 PayPal – [email protected]