Салоніки – це Золоті ворота християнства. Так сказав Апостол Павло. Саме Салоніки він обрав у 49 році та побудував тут перший храм. Із Салоніків християнство поширилось на всю територію Європи. Саме звідси брати Кирило та Методій почали свою місію християнізації слов’янських народів. Салонікам були присвячені два послання з Нового Заповіту.

Це таке особливе місто, де, стоячи посеред вулиці, ви можете побачити одразу кілька церков. Храми тут усюди: від крихітних капличок до великих церков з автентичними фресками.

Де б ми не жили, в який куточок світу нас би не закинула доля, рано чи пізно ми всі приходимо до церкви. Адже церква – це особливе місце, де живе Бог.

“У своєму житті ми маємо багато доріг, і кожен сам обирає свій шлях, але є одна вічна дорога – це шлях до Бога”, – каже настоятель монастиря Влатадон отець Георгій.

Читайте також: У Стамбулі під час богослужіння до Дня Святого Миколая молилися українською

Монастир розташований на пагорбі Салонікійському, звідки як на долоні можна бачити всю благодатну красу древнього міста. За переказами, монастир Влатадон побудований двома братами-монахами Дорофієм та Марком Влатадами в 1351-1371 роках. Будівництво монастиря підтримувала імператриця Анна Савойська. Усередині храм був прикрашений фресками періоду 1360-1380 років. У XVI столітті він був у володінні афонського Іверського монастиря. Будова пережила багато змін, а особливо після землетрусу 1978 року, але основа його збереглася первинною – це хрестово-купольна церква. У храмі зберігається велика колекція візантійських ікон. Влатадон – наразі це єдиний діючий візантійський монастир у Салоніках.

Саме в цьому храмі у 2014 році за підтримки українського консульства були розпочаті перші богослужіння для українців рідною мовою у церкві святого Миколая. Відтоді монастир Влатадон є незмінним місцем зустрічей і духовного притулку для української громади.

Отець Георгій (Юрій) Гнатів народився в селі Горпин Львівської області. Після закінчення школи, отримавши батьківське благословення, він вирушив за знаннями в Санкт-Петербурзьку духовну семінарію. По завершенню навчання в семінарії отець Георгій відчув, що йому ще не достатньо знань і тоді він прийняв рішення прямувати до Греції, а саме в Салоніки. З благословення Вселенського Партіарха Варфоломія він розпочав навчання в Університеті Аристотеля в Салоніках. По закінченню університету отець Георгій перейшов в аспірантуру, а потім – на докторське відділення. Тут, у Салоніках він став священником, а з часом церква довірила йому особливу місію – українську громаду міста Салоніки та всієї північної Греції.

Українська громада, яка тепер має місце, куди можна прийти, щоб побачити співвітчизників, зустріти друзів і разом помолитись, вдячна Вселенській патріархії за довіру та можливість бути біля Бога та серед свого народу одночасно. Прийти на службу може кожен охочий в останню суботу місяця. Отець Георгій щиро запрошує всіх на церковну службу.

Консульство України в Салоніках, співпрацюючи з громадою і церквою, приймає активну участь в заходах. Вони святкують разом свята, проводять масові зібрання, фестивалі й різноманітні зустрічі. Поза очі українці так тепло відгукуються про отця Георгія, що я попросила дозволу зустрітися з ним особисто.

Вже наступного дня мала нагоду зустрітись і поговорити з ним особисто. Хочу поділитись трохи і своїми враження. По-перше, я не знала, де саме знаходиться монастир і приїхала на таксі. Знайшла церкву і чекала там на отця Георгія. Я прийшла в будній день на вечірню службу, і хоча служба велась грецькою мовою, я не відчувала себе тут чужою, молилась разом зі всіма та ставила свічки. До мене підійшов монах із України, і я мала змогу трохи з ним поговорити, розказав мені про себе зовсім трохи (про життя в монастирі, батьків в Україні), але мені важливіша була та доброзичливість, з якою він зі мною заговорив, дізнавшись, що я – українка. Насправді, це надзвичайно важливо чути рідну мову далеко за кордоном. А потім ми пили чай і отець Георгій розповідав мені про зустрічі з українцями, про те, як українки вінчаються в цій церкві з греками, а потім хрестять дітей. Про потребу збиратися разом.

Він дуже скромна та проста людина, попри такий високий статус, в його присутності я почувалась безпечно й комфортно, навіть не хотілось закінчувати цю дружню розмову. Уже коли я мала йти, отець Георгій провів мене трохи, вказавши правильний шлях до мого помешкання та обійняв на прощання. Я й досі тримаю в собі це відчуття, не знаю, як правильно сказати: чи то безпеки, чи то Божої благодаті після зустрічі. Тепер я знаю, що саме відчувають українці, які приходять сюди по суботах на службу. Це неймовірний спокій і віра в те, що все буде добре.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram