Ім’я одного з перших очільників Української академії наук Ореста Левицького досі малознане в нашому суспільстві. Хоча саме Орест Левицький протягом понад пів століття невтомно й плідно працював над дослідженням історії України. Навіть в часи, коли займатися цим було невигідно або й просто небезпечно.

Орест Іванович Левицький народився 25 грудня 1848 року в селі Маячка Кобеляцького повіту Полтавської губернії (нині Новосанжарського району Полтавської області). Батько був православним священником. Пращури належали до козацького стану, служили сотниками й осавулами Війська Запорозького, брали участь у повстанні Гетьмана Івана Мазепи проти російського царя Петра І. За часів імперії цю інформацію в родині намагалися приховувати, наголошуючи саме на священницькому походженні.

Орест закінчив духовне училище та семінарію в Полтаві. Його рекомендували до Київської духовної академії, проте він не захотів ставати священником. Назбиравши грошей працею домашнього вчителя, вступив на юридичний факультет Київського університету Святого Володимира. Але й юриспруденція не надто вабила юнака, тож він перевівся на історико-філологічний факультет, де став одним із перших учнів і послідовників Володимира Антоновича – видатного українського історика польського походження, до наукової школи якого належатимуть також Михайло Грушевський, Дмитро Багалій, Митрофан Довнар-Запольський, Іван Каманін, Василь Данилевич та інші.

Уже в студентські роки Орест Левицький став членом київської громади та інших українських гуртків. Через цю “українофільську” діяльність, а також через свої дослідження історії України доби козацтва, йому так і не запропонували залишитися працювати в університеті. Кілька років Левицький навіть перебував під таємним наглядом поліції. Рано завівши родину, він був змушений заробляти вчителюванням. Пізніше Михайло Грушевський, який близько знав Ореста Івановича, писав:

“На все життя зоставсь учителем середньої школи, латинської та російської мови, і це було одною з тих трагедій його життя, котрі він відчував прикро і глибоко”.

Справді, аж до виходу на пенсію в 1909 році Левицький працював учителем у 4-ій київській чоловічій гімназії. Хоча на цій посаді йому вдалося дослужитися до цивільного чину дійсного статського радника, що відповідав армійському чинові генерал-майора і флотському – контрадмірала.

Водночас Орест Левицький був членом практично всіх українських наукових організацій, які існували в Російській та Австро-Угорській імперіях. Це й Південно-Західний відділ Російського географічного товариства (закритий після Емського акту 1876 року), йІсторичне товариство Нестора-літописця, й Українське наукове товариство в Києві, й Наукове товариство імені Шевченка у Львові. Багато дописував для українських часописів “Київська старовина”, “Записки УНТ”, “Літературно-науковий вісник”, “Україна”. У Київській комісії для розгляду давніх актів він взагалі працював майже до кінця життя. Трудився над науковим виданням літописів, зокрема, знаменитого козацького літопису Самовидця.

Як вчений-історик Орест Левицький є автором понад 200 публікацій, присвячених переважно періоду XVI – початку XIX століть. Водночас спектр його досліджень був широким – від історії церкви до народних традицій і побуту, від політичної історії до біографістики. Писав він і художні твори на історичні теми, долучився до перекладу Євангелія українською мовою.

Українська революція 1917-1921 років відкрила для Ореста Левицького, як і для всіх інших українських вчених, небачений раніше простір можливостей. Попри літній вік і те, що вважався вченим “старої формації”, Орест Іванович з новою енергією взявся до праці. Він ініціював створення “Комітету для охорони пам’яток історії та мистецтва”, подарував частину своєї книгозбірні новоствореній Всенародній бібліотеці (нині це Національна бібліотека України імені Володимира Вернадського), брав участь у роботі великої ради міністра освіти УНР, а також став одним із засновників Української академії наук. 14 листопада 1918 року наказом Гетьмана Павла Скоропадського Орест Левицький був призначений дійсним членом УАН по відділу соціяльних наук. Саме Левицький, якому на той час було майже 70 років, головував на першому в історії засіданні УАН в Києві на Великій Підвальній вулиці (нині Ярославів Вал), 36, де головою-президентом академії обрали Володимира Вернадського.

Коли ж через рік Вернадський “застряг” у “білому” Криму, а Київ опинився під владою більшовиків, на засіданні УАН 19 грудня 1919-го було “одноголосно обрано найстаршого літами академіка О. І. Левицького, щоб він був заступником Голови-Президента Української Академії наук аж до того часу, доки відбудуться вибори нового Голови-Президента”.

Оресту Івановичу довелося керувати академією у надзвичайно складний і скрутний період. Навколо ще вирувала війна і революція, а вчені були змушені насамперед займатися не своїми дослідженнями, а пошуком шматка хліба. Та все ж йому вдалося згуртувати науковців і втримати академію “на плаву”. Зокрема, зумів відстояти для потреб УАН будинок колишнього пансіону графині Левашової на вулиці Володимирській. Там й понині працює президія НАН України.

У березні 1922 року під час спільного зібрання Всеукраїнської академії наук Ореста Левицького обрали головою-президентом академії. Але на цій посаді він пробув лише півтора місяці. 9 травня 1922-го Орест Іванович помер під час наукового відрядження на Драбівській дослідній станції Золотоніського повіту. Поховали його в селі Митлашівка (нині Драбівського району Черкащини). За радянської влади пам’ять про вченого намагалися викреслити, було втрачено навіть зовнішні ознаки місця його поховання. Тільки в 1988 році видатний український історик Віталій Сарбей віднайшов могилу Ореста Левицького в Митлашівці. Могилу було впорядковано і встановлено пам’ятну стелу з написом: “Орест Іванович Левицький 25.ХІІ. 1848-9.V.1922 Видатний український археограф, правознавець, історик, етнограф, Президент Всеукраїнської академії наук 1922 р.”

Фото: колишній пансіон графині Левашової на вулиці Володимирській у Києві, нині – президія НАН України.

Григорій Верьовка – фундатор професійного хорового мистецтва України

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram