Омелян Пріцак – один із найвидатніших українських істориків XX століття. Він один із небагатьох присвятив своє життя дослідженням зв’язків і взаємовпливів між Україною і світом Сходу. Діяльність Пріцака, який був професором німецьких й американських університетів, зокрема Гарвардського, здобула світове визнання.

Омелян з’явився на світ 7 квітня 1919 року в селі Лука, що нині належить до Самбірського району Львівської області. Тоді на теренах Східної Галичини тривала польсько-українська війна, і батько Омеляна, Йосип Пріцак, за професією залізничник, брав участь у ній в лавах Української Галицької армії. Свого батька майбутній вчений не бачив ніколи: він потрапив у полон до поляків і помер у вересні 1919-го від тифу. Через рік мати, Емілія Капко, вийшла заміж вдруге за купця Павла Сарамагу. Родина переїхала до Тернополя.

Омелян спочатку виховувався в польському дусі. Навіть ім’я його в документах міжвоєнної Польщі було записане як “Еміль”. Але у підлітковому віці він дізнався про своє українське походження і вирішив назавжди відмовитися від польської ідентичності. Однією з причин такого кроку став конфлікт із польським учителем фізики й математики, який назвав Омеляна “кабаном-гайдамакою, який готує ніж, щоб різати поляків”.

Вітчим забороняв Омеляну приносити додому українські книжки, тому він був змушений переховувати їх у своїх польських і єврейських друзів. Лише після смерті вітчима в 1934 році Омелян, за його ж визнанням, змусив матір повернутися до українства.

Із юних років Пріцак надзвичайно цікавився історією, географією, східними мовами. Приблизно з 15 років він перебував під впливом наукових праць Михайла Грушевського. Але одразу помітив у них один засадничий недолік: авторитетний вчений спирався здебільшого на вітчизняні або західноевропейські джерела, а джерела східного походження практично не використовував. Тож Омелян вирішив заповнити цю прогалину і присвятити життя студіям з орієнталістики (тобто, сходознавства), вивчати вплив східних народів і цивілізацій на історію України. 1936 року він вступив на гуманітарний факультет Львівського університету, де крім історії наполегливо вивчав арабську, монгольську, перську, турецьку мови й літератури. Учителем Пріцака став Іван Крип’якевич – видатний український історик, один із учнів Михайла Грушевського.

Коли Радянський Союз анексував західні регіони України, Пріцак поїхав до Києва, де вступив до аспірантури Інституту мовознавства Академії наук УРСР. Науковим керівником його став видатний сходознавець і поліглот Агатангел Кримський. Але після пів року в аспірантурі Пріцака призвали до Червоної Армії. Невдовзі з початком німецько-радянської війни він дістав поранення і потрапив до німецького полону, звідки зумів утекти до Києва, щоб узяти участь у створенні газети “Українське Слово” разом із Оленою Телігою, Іваном Рогачем та іншими українськими діячами. Після того, як нацисти почали репресії проти українського визвольного руху, Пріцак на рік виїхав до Львова, знову ставши асистентом Івана Крип’якевича. Пізньої осені 1943-го він на запрошення німецького арабіста Ріхарда Гартмана переїхав до Берлінського університету. Завершити навчання вдалося вже після війни в Геттінгенському університеті під керівництвом професора Ганса Генріха Шедера. Там він захистив докторську дисертацію, присвячену династії Караханідів, яка правили в Середній Азії в X-XIII століттях.

Протягом 1950-х років Омелян Пріцак займався науковою та викладацькою діяльністю в німецьких університетах Геттінгена й Гамбурга. У 1960-х він переїхав до Сполучених Штатів Америки, де утворився один із найвпливовіших осередків української діаспори. Понад чверть століття працював у Гарвардському університеті – одному з найавторитетніших у світі. Створив там українознавчий центр, катедру історії України й Український науковий інститут.

До 1968 року більшість праць Омеляна Пріцака стосувалися орієнталістики. Але з того часу він, уже авторитетний вчений зі світовим ім’ям, почав приділяти дедалі більше уваги україністиці в її зв’язку з орієнталістикою. Коли його запитали: “Нащо вам та україністика? Ви ж визачний тюрколог!” – Пріцак відповів: “Усе, що я робив, – я робив для України”.

З-під пера вченого вийшли понад 900 наукових праць, зокрема такі фундаментальні, як “Слов’яни і авари”, “Половці і Русь”, “Походження хозар”, “Коли і ким було написано “Слово о полку Ігоревім”, “Історіографія та історіософія Михайла Грушевського”. Найголовнішим дослідженням Омеляна Пріцака вважається “Походження Русі”, де він надав “друге життя” норманській теорії створення Давньої Русі та сформулював гіпотезу про причетність хозарів та іудеїв до заснування Києва. Пріцак став одним із тих небагатьох вчених, яких вважають засновниками власної наукової школи. До неї належать такі історики, як Орест Субтельний, Зенон Когут, Павло-Роберт Магочій, Френк Сисин.

Мало хто знає, але в 1960-х роках Нобелівський комітет з літератури надав Омелянові Пріцаку право номінувати претендентів на Нобелівську премію. У 1967 році він подав разом кандидатури Павла Тичини, Івана Драча й Ліни Костенко, у 1968-му – Івана Драча, в 1970-му і в 1971-му – Миколу Бажана. У такий спосіб він докладав зусиль для презентації української художньої літератури на міжнародній арені.

З розгортанням демократичних процесів в Україні, 1989 року Пріцак повернувся на свою історичну Батьківщину. Його обрали іноземним академіком Академії наук і директором Інституту сходознавства імені Агатангела Кримського НАН України. Професор Києво-Могилянської академії Віра Агеєва з приємністю згадувала його лекції, прочитані в Києві:

“Сімдесятилітній Омелян Пріцак вражав до того ж ще й величезною енергією, умінням згуртувати навколо себе людей із різними зацікавленнями й амбіціями. А ще нас, молодих, приваблювала й чарувала його манера викладати. Вчений із неймовірним авторитетом і визнанням, він (на відміну від, що вже там гріха таїти, багатьох наших університетських викладачів) не повчав, не ставав у позу зверхнього ментора”.

1996 року через стан здоров’я Омелян Пріцак був змушений повернутися на постійне мешкання до США, хоча й після того ще двічі відвідував Україну. Він пішов із життя 29 травня 2006 року в місті Бостон, штат Массачусетс. Наукова діяльність вченого знайшла визнання в усьому світі, свідченням чого є його міжнародні нагороди й відзнаки, зокрема, орден “За заслуги перед Турецькою Республікою”. Бібліотека, архів і мистецька колекція Омеляна Пріцака зберігаються в Національному університеті “Києво-Могилянська академія”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram