Омелян Огоновський – видатний український філолог, літературознавець і громадський діяч другої половини XIX століття, захисник прав українського народу, діяльність якого мала значний вплив на формування української національної ідентичності в Австро-Угорській та Російській імперіях, на усвідомлення українцями себе цілісною політичною нацією.

Омелян народився в родині священника Михайла Огоновського 3 серпня 1833 року в селі Григорів (нині Рогатинського району Івано-Франківщини). Окрім нього батьки мали одинадцятеро молодших дітей. Омелян отримав якісну освіту – Бережанська, потім Львівська гімназії та Львівська духовна семінарія, де разом із богословськими дисциплінами вивчав українську філологію в Якова Головацького (колишнього учасника “Руської трійці”), а також польську, давньогрецьку мови й латину. Далі він вивчав теологію в стінах Львівського університету, де 1865 року став доктором філософії та отримав посаду доцента руської (української) мови. Цьому посприяло те, що Яків Головацький залишив своє місце й переїхав жити та працювати до Російської імперії. Відтоді кар’єра Омеляна Огоновського була нерозривно пов’язана з найдавнішим українським університетом: тут він став професором, а 1877 року – деканом філософського факультету.

Про значення професорства Омеляна Огоновського писав український педагог Ілля Кокорудз:

“Се становище професора українсько-руської мови, в 70-х роках одинокого на цілу Україну-Русь, було дуже важне і заразом одвічальности повне: важне, бо було неначе б удокументованєм самостійности українсько-руської мови і єї вартности до научного трактовання, – повне ж одвічальности тому, що професор університетський повинен був старатися так мову руську як і літературу основними студіями обробити або бодай положити суцільну основу під дальше научне трактованє”.

Одним із основних досягнень Омеляна Огоновського в царині викладання була успішна боротьба з так званим “язичієм” – штучною мовою, одним із розробників якої був Головацький. Огоновський домігся того, щоби навчання відбувалося народною розмовною українською мовою. Українська інтелігенція визнала його досягнення та внесок у розвиток української справи, обравши 1877 року головою товариства “Просвіта”.

Як мовознавець Омелян Огоновський підготував посібники для шкіл і гімназій “Хрестоматія староруська”, “Граматика руського язика”, а також наукову працю “Студії в царині руської мови”. Важливим внеском вченого в науку було те, що він прослідкував розвиток української мови від давньоруських часів до кінця XIX століття, стверджуючи безперевність цього процесу.

Ще більші заслуги Огоновського в царині літературознавства. Заглиблений в історію культури Русі, він написав популярну працю “Життя Бориса і Гліба” для видання “Просвітою”, опублікував український переклад “Слова о полку Ігоревім”. Досліджував біографії Тараса Шевченка та Маркіяна Шашкевича, літературну творчість Олександра Кониського. Мав потужні зв’язки з наддніпрянськими українцями, членами громадівського руху та всіляко пропагував ідею окремішності українського народу та єдності галицьких і наддніпрянських українців. Пробував свої сили в літературній праці – написав низку драматичних творів (“Федько Острозький”, “Гальшка Острозька”), які досить успішно ставилися на сцені наприкінці XIX століття.

Найголовнішою ж працею всього життя для Омеляна Огоновського стала багатотомна “Історія літератури руської”, яку він не встиг завершити. Хоча сучасники (наприклад, Іван Франко) критикували її за неісторичний підхід, за відсутності альтернативи вона тривалий час залишалася посібником для студентів. Матеріял, зібраний і систематизований Огоновським, використовували наступні покоління українських вчених.

Гробівець родини Огоновських на Личаківському цвинтарі у Львові. Фото:Aeou/CC BY-SA 4.0

За своїми політичними поглядами Омелян Огоновський був прихильником українсько-польського компромісу, адже протистояння двох народів у Галичині вже набирало обертів. 1890 року він став одним із ініціаторів так званої “нової ери” – домовленості між фракціями Галицького крайового сейму про врегулювання відносин. Українцям надали низку місць в австрійському парламенті, розширили використання української мови в судочинстві, освіті та пресі. За це вони оголосили про підтримку політики австрійського уряду. Проте угода виявилася нетривкою. Більшість української інтелігенції вимагали більших поступок від влади й поляків, тому перейшли до створення українських політичних партій.

Омелян Огоновський помер нагло від інфаркту 28 жовтня 1894 року. Під час його похорону на Личаківському цвинтарі Михайло Грушевський, який незадовго перед тим приїхав із Наддніпрянщини викладати у Львівському університеті, влучно відзначив у промові роль Огоновського для української культури:

“На всему просторі краю нашого, над Дніпром-Славутою, над Чорним морем, під кригою повитими горами Кавказькими знали Тебе, шанували заслуги Твої, цінували Твою працю неустанну, Твоє посвячення щире!”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram