Омелян Калужняцький – видатний дослідник і видавець староукраїнських пам’яток, філолог, славіст, палеограф, педагог. Він зробив колосальний внесок у розвиток слов’янського мовознавства та гідний пошани нащадків.
Омелян Ієронімович народився 23 січня 1845 року в селі Тур’є, що на Львівщині. Тоді – Королівство Галичини і Володимирії, що входило до складу Австрійської імперії. Навчався в Самбірській гімназії, по її завершенню в 1863 році вступив до Львівського університету. За два роки вже студіював у Відні. Там вивчав філологію, історію та філософію.
На весні 1868-го Калужняцький отримав призначення помічника вчителя в Краківській гімназії святої Анни. Відтоді розпочинається педагогічна діяльність Омеляна Ієронімовича, яка продовжувалася до 1874 року. За ці роки він викладав не тільки у краківських гімназіях, а й у Жешуві та Львові.
Ще в Кракові Калужнянський видав у шкільний програмі опис низки слов’янських рукописів (нині зберігаються в місцевому музеї).
На канікулах у 1870 році Омелян поїхав до батьків, але навіть під час відпустки не полишав праці. Трудився над перекладом латиною “Повісті врем’яних літ”. Молодому й амбітному науковцю посади вчителя було замало. Коли звільнилося місце очільника катедри слов’янської філології в Кракові, Калужняцький будь-що хотів отримати цю посаду. Але не судилося. Проте, вже за рік відкрили Чернівецький імператорський і королівський імені Франца Йосифа університет. І за протекцією одного з професорів, Омелян Ієронімович обійняв бажану посаду (очолив катедру порівняльної слов’янської філології), де й пропрацював майже 40 років. Відтоді, все своє життя вчений присвятив Чернівецькому університету.
Професор Степан Смаль-Стоцький писав: “Дуже трудне становище мав молодий, в науці мало ще знаний професор зараз таки в перших початках своєї наукової кар’єри, особливо в українській справі”.
Та попри все, завзятий та наполегливий Калужнянський дуже скоро здобув визнання в науковому осередку.
У 1886 його обрали деканом філософського факультету, окрім того він здобув звання професора. За чотири роки за значний внесок у науку став дійсним членом Бухарестської Академії наук. А наступного року – членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук.
Професор Калужнянський викладав не лише порівняльну філологію слов’янських мов, а ще старослов’янську мову та історію розвитку культури. Читав лекції: “Старослов’янські тексти”, “Синтаксис слов’янської мови”, “Нова російська і польська література”, “До критики виникнення глаголиці”, “Огляд літератури західних слов’ян від найдавніших часів до кінця XIV століття” і дарував багато багато інших знань.
Сучасники Омеляна Ієронімовича відзначали, що професор був “ходячою енциклопедією”, а ще вмів подати надскладний матеріял у доступній та зрозумілій формі. Його лекції відвідували не лише студенти, а й інші викладачі. Іноді охочих відвідати лекцію було так багато, що навіть двері авдиторії не зачинялися, бо чимало слухачів товклося в коридорах. Він мав справжній ораторський талант.
Іван Франко писав: “Оце приходилося побувати два рази в Чернівцях. Я там записався на лекції Стоцького і Калужняцького, лекції обох цих професорів мені подобалися без порівняння ліпше, аніж лекції Огоновського, – все це видно більш европейський метод науковий”.
Окрім того, коли Франку потрібно було серйозно обґрунтувати свою думку, щодо виникнення давнього літературного твору, то завжди посилався на авторитет професора Калужнянського й цитував його праці.
Омелян Калужняцький працював у дослідницькій сфері проблем польського, російського, сербського, болгарського, старослов’янського мовознавства, палеографії, народознавства, історії права тощо.
Починаючи з 1877 року Калужняцький з науковою метою об’їздив чимало міст. Окрім Києва та Москви побував у Вільно (нині Вільнюс), Кеніґсберзі (нині Калініград), Берліні, Бреславі (нині Вроцлав) та інших містах Польщі та Північній Молдові. Усюди де бував, записував місцеві діалекти та збирав відомості зі старовинних рукописних пам’яток. Результатом цих досліджень стали наукові праці: “Обзор слов’яно-руських пам’яток мови та писемності” (1877), “Молдавські та мунтянські документи з архівів міста Львова” (1878), “Пам’ятки старослов’янської мови”, “Путнянське Євангеліє” (1888), “Історичні, топографічні та мовознавчі доповнення до історії румунського населення у Галичині”, “З панегіричної літератури південних слов’ян” (1901).
Омелян Ієронімович у нарисі “Русинська мова і література” (1899) зробив першу спробу вивчення українського мовного й літературного процесу на Буковині від давньоруських часів до кінця ХІХ століття. Окрім цього, професор зібрав понад 1 000 старовинних документів, на основі яких написав 100 наукових праць. Вони видавалися латиною, німецькою, румунською мовами.
У 1880-х роках Омелян Калужняцький головував у товаристві “Руська бесіда”, був одним із організаторів створення політичної організації “Народная Рада”. У 1889-1890 роках був депутатом Буковинського крайового сейму.
На ниві українського мовознавства талановитий вчений захищав самобутність вітчизняної філологічної науки та сприяв культурно-науковому розвитку Буковини на зламі XIX-XX століть.
Помер Омелян Ієронімович Калужняцький 3 липня 1914 року в Чернівцях. Його поховали на Руському кладовищі.
“Нічого в нім не зраджувало, що в грудях того назверх зовсім холодного чоловіка билось добре, щире, жичливе серце; він визначав ся великою прихильностию для своїх слухачів і до української академічної молодіжи”, – написав у некролозі Степан Смаль-Стоцький.
Головне фото: Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича/chnu.edu.ua
Михайло Туган-Барановський: Хіба ж я росіянин?
Сергій Ейзенштейн: Диктатора неминуче чекає розплата
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
