Ольшаницький тріумф Костянтина Острозького

Як Костянтин Острозький татар побив. 27 січня 1527 року відбулася Битва під Ольшаницею – одна з найбільших перемог русько-литовського війська над татарами.

На зламі XIV-XV століть Велике князівство Литовсько-Руське практично здолало Орду. Перемогло пихатих чингізидів у битві на Синіх Водах 1362 року. Відібрало у них руську складову євразійського степу-лісостепу, перед Великою Зам’ятнею вже досить щільно освоєну та заселену татарами. Послуговуючись чітким іспанським відповідником (адже Орда вже сповідувала іслам) – здійснило Реконкісту (бо було християнським і таки Руським князівством).

Відмежувавшись від Степу “вітовтовими митницями”, могутня Литва-Русь реалізувала власний “татарський проект”, створивши у 1449 році в Криму фактично підконтрольне ханство на чолі з Хаджі Ґераєм, що успішно утвердило власне правонаступництво всеординського суверенітету. На жаль, цю багатообіцяючу геополітичну фігуру на шаховій дошці Східної Європи у 1475 році безцеремонно (кажучи по-сучасному) “віджали” турки, “зачищаючи” берегову лінію Чорного моря від християн de jure i de facto.

Підступно-практичні Османи зробили васальне ханство Ґераїв своєю головною зброєю супроти його творця — Литви-Русі. Вже у 1482 році цим “кримським кулаком” вони вдарили у сонячне сплетіння Великого князівства — Київ, завдавши йому (за деякими міркуваннями) чи не більшої шкоди, ніж Батиєва навала. Надалі татари ввійшли в смак — “ясир”, тобто білі раби з Литви-Русі, стали їх основним “бізнесом” на найближчі століття. В землях Великого князівства вони полонили і майбутню Роксолану.

Галицькі легенди доби Романтизму про Рогатин і Настю Лісовську — безпідставні. Майбутню валіде-султан Османської імперії звали не так, а походила вона з “литовської” України (галицькі землі входили до Корони Польської). Литовський дипломат Михайло Литвин у “Про звичаях татар, литовців і москвинів” (1550) впевнено іменував Роксолану співвітчизницею, а московський посол у Константинополі Іван Новосільцов — “литовкою” (1571).

Організація оборони південно-східних рубежів Литви-Русі в умовах різкого посилення конфліктності з боку Криму — заслуга в першу чергу Костянтина Івановича Острозького, першого Великого литовського гетьмана (отримав цю посаду 10 серпня 1497 року за перемогу біля Очакова над ханом Мехмет-Ґераєм). Великий гетьман Литви-Русі за своє довге життя полководця провів кількадесят боїв із татарами — переважно переможних. Проте його справжнім тріумфом стала битва під Ольшаницею (відома ще як “при Каневі”).

У 1527 році вкрай знахабнілі татари посеред зими пішли на Полісся та дісталися аж до Пінська. Коли поверталися до Криму з ясиром, військо князя Костянтина Івановича Острозького атакувало їх — в часі ночівлі, удосвіта 27 січня — під Ольшаницею на Київщині (над річкою Гороховаткою, притокою Росі). Зненацька — так, що ординці не мали часу навіть посідати на коней.

Глибокими кривавими снігами татар гнали в бік Канева. За офіційними литовсько-польськими даними, загинуло їх 24 тисяч, кількасот схоплено у полон. Звільнено 40 тисяч християнських бранців. Острозький “на повну” відігрався за поразку під Сокалем 2 серпня 1519 року, де через безтолковість польських союзників склав голови цвіт литовсько-руського лицарства — зокрема, три брати-князі Корецькі-Гедиміновичі.

Панегіристи нарекли Острозького пишним латинським “summus cum Tataris belli gerendi imperator”. Король Польський (він же великий князь Литовський та Руський) Сигізмунд І Старий влаштував для свого воєначальника у столичному Кракові справжнісінький римський тріумф (Ренесанс — саме у розпалі). Коли Острозький “в’їздив у місто й у замок, перед ним несли воєнні знаки, здобуті на ворогові у цій війні, і вели забраних у неволю татар”.

Ренесанс ренесансом, проте полонені стали не гладіаторами, а замковою сторожею у Острозі — родинному гнізді Великого гетьмана. З покоління в покоління вони справно виконували свою важливу місію. І навіть у XIX столітті, коли замок (одна із веж якого так і називається — Татарська) вже практично розвалився, неасимільованих нащадків татарських військовополонених на Волині залишалося ще кількасот.

Ні Ольшаниця, ні інший тріумф — над московітами під Оршею у 1514 році — не врятував Литву-Русь від неминучого кінця. Довелося вибирати злиття з Короною Польською — щоб запобігти поглинанню Москвою.

При дворах короля та магнатів захоплювалися “лицарем без страху та докору” Острозьким. На його могилі у Успенському соборі Києво-Печерської Лаври встановили ренесансний мармуровий надгробок — князь в обладунку приліг на хвильку перепочити. Проте умови порятунку героїчної Литви-Русі прагматичною Польщею на Люблінському сеймі були максимально жорсткими. А гробівець Костянтина Івановича злетів у повітря разом із Собором Лаври 3 листопада 1941-го…

Захисники волі із Вільнюса – українські аналогії

Пратулинські мученики – українці, розстріляні Росією