Гора Олімп була одним із головних місць, які я збиралася відвідати. Найвища гора Греції. В ясну погоду її видно звідусюди в Салоніках, її вершина вкрита туманом і вона манить своїми легендами.

Читайте також: Салоніки – місто, яке засинає під ранок

Десь я вичитала, що Олімп найулюбленіше місце істориків і авантюристів. Я не належу до когорти істориків. Можливо я авантюристка?

А ще місцеві жителі розповідали мені, що коли сталася трагедія в Чорнобилі, греки, хто мав змогу, перебирались до Олімпу, тому, що гора має особливі властивості, вона не приймає радіацію на себе.

На Олімп я добираюсь машиною, це приблизно година їзди від Салоніків по зручній платній дорозі. Дев’яносто кілометрів південно-західного напрямку.

Дорогою до Олімпу можна подекуди побачити маленькі, неначе іграшкові храми, які вмонтовані уздовж узбіччя. Спочатку я думала, що це вказівники культурних пам’яток. Вони всі однакові, то ж я не сумнівалася, що це знаки для туристів. Але, як виявилося, це пам’ятники загиблим під час дорожніх аварій. В Україні також часто можна побачити такі пам’ятники, але вони всі різні, встановлені сім’ями загиблих. А тут просто білі церквочки з червоними куполами.

А ще черепахи. Чи то мені такий дивний день видався, але черепах дорогою ми зустріли чимало. Вони не поспішаючи переповзали трасу, а ми зупинялися, виходили і переносили їх у траву. Черепахи доволі великі, були й такі, які можна підняти лише двома руками.

Дорогою я дізналася, що Олімп має не один, а цілих шість піків, чотири з яких основні.

Згідно з легендою, на горі жили лише боги, але прості смертні мали можливість оселятися біля підніжжя.

Тут надзвичайно чисте повітря! Залишивши авто, я і мій друг, який погодився відвезти мене на Олімп, почали своє сходження. Ну, сходженням це назвати важко, скоріш прогулянкою. Як багато можна пройти під гору без підготовки і оснащення? Кілометри два, не більше. Я приїхала сюди не за рекордами, а за емоціями. За гірськими пейзажами. Я хотіла пройтися стежками, якими ходив Кентавр!

Десь за годину нашого походу ми натрапили на церкву. Вона стояла в гущавині дерев, закрита від людського ока. Її можна було побачити метрів за десять, не далі. Православна церква, дуже схожа на нашу, українську. Я дізналася про те, що майже всі греки належать до Грецької православної церкви (понад 90 відсотків). Між українським і грецьким православ’ям є певні розбіжності. Наприклад, греки святкують Різдво 25 грудня, як і католики. Це через новоюліанський календар, який використовують майже всі православні церкви світу.

В церкві нікого. Тиша навкруги. Але горять запалені кимось свічки. Ми теж взяли свічки і запалили. Вони тут стоять не лише в піску. Пісок зверху на кілька сантиметрів вкритий водою. Так люди убезпечують церкву від пожежі. Адже тут немає наглядача, який постійно слідкує за порядком. Я для себе вирішила, що наглядач, можливо, приїздить кілька разів на тиждень, адже сміття тут немає. Порожньо, але чисто.

Для мене прогулянка Олімпом була необхідною. Тут дуже тихо і по-особливому пахне, тут інша енергетика і тут легко думається. То ж я сиділа на кам’яних сходах під церквою і думала. Про те, що будь-яка подорож це можливість стати на одну сходинку ближчим до Всесвіту. І нехай я не дійду до помешкання Зевса (а я вірю, що й зараз боги мешкають на Олімпі), але я стану на якусь сотню кроків ближча до нескінченності.

А дорогою назад ми заїхали в село, яке зовсім не схоже на українське. Невеличкі біленькі будиночки з червоними дахами. У дворах росте травичка і жодних городів. Але тут є пальми, які нагадують, що ми на півдні. А ще у дворі кожного п’ятого будинку розташовані флагштоки, на яких майорять прапори Греції. Мені дуже до вподоби така традиція з прапорами. Шкода, що вона не підтримується в Україні.

Тут є торговці фруктами, які привозять на причепах до села домашні фрукти і стоять у затінку, чекаючи покупців. У центрі села розташувалася пекарня, яка випікає кілька десятків видів пиріжків, рогаликів і круасанів. І це село! В якому живуть усміхнені люди, тут чисто, пахне хлібом і квітами. Тут тихо і безпечно. Казковий райський куточок.

Дорогою до Салоніків я роздивляюся поля, на яких вирощують ківі. Вперше побачила, як ростуть ківі (вони ростуть лозами), а ще плантації, засаджені оливковими деревами. Оливки ще зелені, але подекуди вже починають чорніти, тож за місяць вони вже будуть перероблені на запашну олію. Гранатові дерева, рясно обліплені червоними спілими гранатами. Про виноградники годі й казати, зараз якраз робітники в полях збирають виноград, який невдовзі перетвориться на дороге вино. Я хотіла побачити Олімп, але я так рада, що побачила набагато більше, ніж очікувала, збирала дорогою черепах і їла надзвичайно смачні пиріжки з куркою. Що може бути кращим, за день проведений у подорожі – лише наступний день подорожі.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter