Ольга Смольницька. Віри, Надії, Любові, Софії та день перекладача

Ольга Смольницька. Віри, Надії, Любові, Софії та день перекладача. Фото: playcast.ru

Уже прощається з нами вересень, але 30-го – ще одне свято. З ним асоціюються італійські слова: Sapienza, Speranza, латинські: Sapientia, Amor… але й українські. Які? Сьогодні вітаймо всіх іменинниць – Вір, Надій, Любовей і Софій. Здавалося б, такі поширені та прозорі імена (Софія означає “мудрість”), але тим загадковіша натура їхніх носійок. Адже ми знаємо Вір, Надій та інших, які зовсім різні на вдачу. Чим простіше й сокровенніше ім’я, тим складніше характер.

30 вересня – день пам’яті святих великомучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. Шанується православними і греко-католиками.

За переказом, 137 року по Різдві Христовому, за імператора Адріана, який гнав християн, у Римі жила благочестива вдова, італійка Софія. Вона мала трьох доньок – Віру, Надію, Любов. І виховувала їх як християнок, в часи, коли це було небезпечно. Не просто навчала літери закону, а й привчала до діяння – адже діяння – основний принцип християнства. Милосердна Софія допомагала іншим, у тому числі матеріально, і привчала доньок до добра. Коли імператор дізнався про цих християн, то спочатку хотів навернути нескорених на язичництво, улещуючи дарами. Якби жінка з дівчатами погодилася поклонитись ідолам, то “відступниць” помилували б.

Віра, Надія, Любов і мати їхня Софія. Фото надане автором

Але вірні християнки розуміли, що тоді самі себе не поважатимуть. І відповідали, що Бог – єдиний, тобто не може бути багато богів. Після страшних тортур (які не завдали дітям жодної шкоди!) дочкам стяли голови, а Софія вмерла від горя. Вірі було лише дванадцять років, Надії – десять, Любові – дев’ять (за іншою версією – сім, тобто вона була безгрішна, адже до семи літ не сповідають). День їхньої страти – ще й привід замислитися над правами дитини (тих прав, як відомо, за згаданої доби в язичників не існувало).

Віра, Надія, Любов і мати їхня Софія. Ікона. Фото надане автором

Зазначу ще, що до Середньовіччя включно дитинство швидко завершувалося, бо треба було якомога скоріше мати помічників і помічниць у господарстві. Вважалося, що від дочок менше користі, тому їх якомога раніше видавали заміж (наприклад, так само хотіли вчинити з майбутньою католицькою святою Катериною Сієнською). Те, що Софія не планувала для своїх дітей такої програми, свідчить про її прогресивність. Адже дочки не просто були виховані в моральному дусі. Християнські постулати – це ще й прообраз тодішньої науки! А святу Софію можна назвати й покровителькою педагогів.

Мучениці Віра, Надія, Любов і мати їхня Софія. Автор Іванна Дацюк. Фото: Arts.In.UA

Цих святих легко уявити. Вони близькі нам. Хоча й точаться суперечки навколо історичності цих постатей – добалакалися вже до того, нібито цих мучениць не існувало (щось на кшталт “а Шекспіра-то й нема!”). Але переконливі оповіді свідчать протилежне – недарма ж 30 вересня близьке нашому українському інтересу.

Можна зробити й етимологічний коментар. Софіїних дочок звали грецькою мовою – відповідно: Пістіс, Елпіс і Аґапе (але “аґапе” – це не просто любов, а жертовна, тобто до ближнього, милосердна). У нашій та іншій традиціях їхні імена перекладаються – ось звідки Сап’єнца, Сперанца, Амор та інші. Але материнське ім’я, Софія, не перекладається. Отже, це свято не просто християнських чеснот, але й самих слів – етимології. Недарма сьогодні святкують ще й день перекладача.

30 вересня 420 року не стало святого Ієроніма Стридонського, який вважається покровителем перекладачів. Зокрема, саме він переклав Біблію латинською мовою. Сьогодні Римо-Католицька Церква послуговується лише цим перекладом (Вульґатою), хоча з ХХ століття дозволено правити месу й національними мовами (певна, що читачі цього блогу неодноразово чули відправу різними мовами, у тому числі українською).

А наші предки по-своєму сприймали 30 вересня. Молячись цього дня святим мученицям і ставлячи їм свічки, пращури не забували й про календар. Так, вірили: якщо сьогодні журавлі полетять на південь, то на Покров буде морозно. Тому – стежитимемо за погодою. А ще у народі цей день вважався песимістичним, але й світлим водночас – “бабські іменини”, бо жінки виплакували всі негаразди та жалі, голосили. Це була своєрідна психотерапія: раз вихлюпнувши емоції, можна було покірно жити до наступного року. Але чому вважався світлим? Бо потім ридальниці заспокоювалися, наводили лад у господарстві, пекли-смажили й запрошували гостей. Нагадує серіал – з тою різницею, що раніше серіалів не було, а емоції потребували виходу. Проте сьогодні, звісно, сльозливий варіант неприйнятний – так само як слід налаштовуватися тільки на перемогу і зібратися, іти вперед. Нам і так дорікають сентиментальністю – тому краще привітаймо цього дня знайомих перекладачів і всіх, хто причетний до художнього слова, і не забудьмо, що український інтерес – це віра, надія, любов і мудрість.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter