Ольга Смольницька. У пилипівку день до обіду

Ольга Смольницька. У пилипівку день до обіду. Фото надане автором

27 листопада починаються тижні, пов’язані з українським інтересом. Цей період відбито у нашій класиці. Пилипівський (Пилиповий) піст, або пилипівка, – Різдвяний піст (“холодний піст”), який починається 28 листопада і завершується 6 січня, на Святвечір, тобто триває сорок днів (“мала чотиридесятниця”). 27 листопада вшановується свято Пилипа. Цей день присвячений не лише пам’яті про Христового учня й підготовці до Різдва, але й… спілкуванню та взаємодопомозі.

В Євангелії неодноразово згадується про апостола Пилипа (Филипа), одного з дванадцяти Христових учнів. Він був канонізований ще першими християнами. Цікава деталь: Пилип був галілеянином, але мав грецьке ім’я (дослівно “той, хто любить коней” або “той, хто любить верхову їзду”). Він знав грецьку мову, тому що саме цей апостол домовлявся з греками, які хотіли підійти у Храмі до Ісуса Христа (Йн. 12:20–21). Тоді знання грецької мови вважалось ознакою освіченої та шанованої людини. Отже, апостол Пилип – дипломат і перекладач. Носіїв цього імені характеризують як енергійних і комунікабельних.

апостол Пилип. Фото надане автором

Що цього дня робили по наших селах – а дехто і сьогодні не забуває традиції? 27 листопада влаштовували родинну гостину. Стіл накривали якнайкраще, тому що потім починався піст. Запрошували дочок, які нещодавно вийшли заміж. Тобто це було приводом поспілкуватись і як слід придивитися до зятя, наскільки він годиться для роботи і як ставиться до дружини. Запрошували також кумів і самотніх селян, тобто цей день – ще й допомога іншим. Далі робили вечорниці, що завершувалися пізно, за дванадцяту ночі (врахуймо, що на селі рано лягають спати і рано встають, бо робота цього вимагає). Потім після свята починалися робочі будні: молодиці пряли кужіль на полотно – починалася “кудельниця”.

На пилипівку існували й заборони. Наприклад, дівчата в цей період не мали права носити сережки і стрічки – вочевидь, нагадування про мирські прикраси. Заміжнім жінкам заборонялося носити сорочки, вишивані червоним. Але чому? Червоний колір дуже багатогранний. Це не лише радість і атрибут нашої вишивки, але й символ вогню, тобто стихії, а також крові, болю, страждання, насильницької смерті. У червоного кольору дуже потужна енергетика і нею не можна зловживати. Наші предки знали це і дуже ретельно, до кожної події, добирали свої барви і орнаменти.

Інші заборони на пилипівку: 27 листопада – останній день весільних тижнів. До дня святого Пилипа намагалися встигнути заслати сватів – про це пише й наша класика. Про тих, хто до цього часу не побрався, казали: “Пилип не до всіх прилип”. Про короткий день 27 листопада казали: “У пилипівку день до обіду” (бо починає рано темніти). А з холодами цього періоду пов’язані й кумедні, проте дуже точні вислови – наприклад, “трястися, як пес у пилипівку”. А у народних замовляннях святий Пилип – один з тих, хто відганяє лихоманку. І, звісно, є численні прикмети – наприклад, якщо на Пилипа іній, то буде врожай на овес (“іній на Пилипа – буде овес, як липа”). Якщо крячуть чорні ворони – чекаймо на відлигу.

Як бачимо, знання народного календаря допомагає більше розуміти і нашу українську літературу, і дійсність довкола. Адже настав час підготуватися до зими, замислитися над багатьма питаннями і, водночас, не забувати про тих, хто поруч, хто, може, потребує допомоги. І необов’язково ця допомога буде борщем чи варениками, як на пилипівку, адже в нашому українському інтересі – конкретні й різні дії.