Ольга Смольницька. 14 листопада – три українські дати одного дня

Ольга Смольницька. 14 листопада - три українські дати одного дня. Фото io.ua

Знаменитий день може збігатися з іншими датами, які між собою не пов’язані, але викликають багато вражень і питань, бо означають – Український Інтерес. Адже якщо знати минуле, то можна врахувати помилки майбутнього.

Одна зі світлих дат українського календаря – це свято Козьми (Кузьми) і Дем’яна. Це брати-чудотворці, лікарі-безсрібники Косма і Даміан (ІІІ – ІV ст., Мала Азія). Їхній батько, грек, був язичником. Його рано не стало, і дітей виховувала мати – християнка Феодотія. Вони отримали прекрасну освіту і за лікування не брали плати. Лікували й тварин (наприклад, верблюда від сказу), що тоді було рідкістю. Чудотворне зцілення – один із сюжетів картин про цих святих. Прийняли мученицьку смерть. У нас ці брати вважалися покровителями шлюбу, ремесел (у тому числі ковальства), а також свійських тварин. За легендою, Божий Коваль (Кузьма-Дем’ян – обидва святі зіллялися в одну постать) запряг у рало ворожого Змія, схопивши його кліщами за язик, і виорав знамениті Змієві вали. На день пам’яті цих святих у селах обов’язково готували кашу. А оскільки Козьму і Дем’яна пов’язували зі шлюбом (“кують весілля”), то вони сприяли і дівчатам. Чому ще ці святі листопадні? Вірили, що вони “кують” лід на річку пізно восени. Цього дня жінки починали зимову пряжу.

Святі Кузьма і Дем’ян, історичний музей міста Сянок на Лемківщині_XVII ст. Фото автора

Інша дата змушує замислитися. 14 листопада (1 за ст. ст.) – собор місцевошанованих святих новомучеників Запорізької єпархії – тих, хто був репресований за проповіді християнства. Злочином вважалася вже сама віра у Бога. Ф. Достоєвський (який, до речі, мав українських предків) прорік: “Заколот почнеться з атеїзму і грабіжництва всіх багатств. Почнуть скидати релігію, руйнувати храми і перетворювати їх на стійла, заллють світ кров’ю, а потім самі злякаються…”. Канонізовані запорізькі новомученики були 2001 року. Усього цих святих було п’ятеро: ієрей Олексій Усенко (загинув у 1937), протоієрей Михайло Шафанов (загинув у 1918), його дружина Софія Шафанова (загинула у 1918), протоієрей Димитрій Ігнатенко (загинув у 1935), ієрей Матфей Александров (загинув у 1921). Розповідь про долю кожного заслуговує на окрему статтю.

Sobor-zaporozhskih-sviatyh. Фото автора

Зокрема, вражає трагізмом кінець протоієрея Михайла Шафанова і його дружини Софії (жили у селі Водяне Запорізької області; село славилося чудовим Свято-Покровським храмом, який, на жаль, зруйнували 1937 року). Народна пам’ять зберегла добрі спогади про священика – великого ентузіаста. 6 січня 1918 р. святкували (тоді ще за старим стилем) Водохрещу (Йордань). У річці вирубали ополонку. Раптом прибули троє стражників цього села і заарештували панотця, не кажучи, куди повезуть його. Софія Шафанова зголосилася послідувати за чоловіком. Привізши зв’язаних на берег річки, вороги сказали: “Хрест на річці занурював у воду, а тепер сам стрибай у воду”. Останнім проханням священика було дозволити йому помолитися. Потім кати, прив’язавши подружжю камені на шию, жбурнули обох до води. Коли селяни на березі знайшли трупи, нова влада заборонила поховання. Але люди зробили це потай. А влітку того ж року катів подружжя повісив загін білої армії. Що сталося з дітьми Шафанових (Віктором, Данилом, Нілою і Надією), досі невідомо.

Третя дата – світська і більш відома в історії. Саме цього дня 1918 року формується Директорія УНР, очолена Симоном Петлюрою. Увійшовши до Києва, війська скидають владу гетьмана Павла Скоропадського. На цю тему сказано і написано багато, лишається тільки наголосити на одному моменті: Директорія заперечувала лише політику Скоропадського, а не його програму. Петлюра проголошував “національну ідею”. Подальший розвиток подій відомий.

Усі три дати показують, що 14 листопада – знаменний день і вимагає від нас, українців, відповідальності. Адже, за відомим висловом, хто вистрелить у минуле з пістолета, у того майбутнє вистрелить з гармати. Приклад святих Косми і Даміана (які лікували не лише тіла, але й душі), а також запорізьких новомучеників, показує, що мало просто вірити в ідею або смиренно приймати долю, а головне – діяння, основний християнський принцип.