Ольга Рошкевич – українська перекладачка, збирачка фольклору, перше кохання Івана Франка та натхненниця його творчості – народилася 11 лютого 1857 року в селі Угорники Станіславського повіту (нині Коломийський район Івано-Франківської області). Батько був священником місцевого приходу, мати ґаздувала в господі. Оля була найстаршою серед трьох дітей.

Коли доньці виповнилося 10 років, Рошкевичі перебралися до Лолина (нині Долинського району Івано-Франківської області). Ґрунтовну освіту дівчинка здобувала вдома, вірніше, у родині свого дядька-декана. Гувернантка його дітей мадам Монсе навчила Олю німецької та французької, завдяки їй дівчинка освоїла гру на фортепіано, а ще багато читала, перекладала.

Брат Ольги, який був молодшим на рік, здобував освіту в гімназії в Дрогобичі, там він потоваришував із Іваном Франком. Останній частенько навідувався до Лолина – допомагав Ярославу з навчанням. Саме там Франко побачив Олю і закохався. Їй було 17, Івану – 18. Любов двох молодих людей тривала десять років. Таке тісне спілкування вплинуло на формування Олі як особистості. Іван не тільки говорив про любов, але й ділився з дівчиною своїми поглядами, думками,світобаченням.

За два роки Іван освідчився Олі й попросив її руки в батька. Михайло Рошкевич дав згоду на шлюб, але не склалося. У 1877-му Івана заґратували за соціалістичні погляди та приналежність до таємного гуртка. Дізнавшись про арешт, тато дівчини не те що одружуватися, а навіть листуватися заборонив із Франком. Та попри все, закохані продовжували переписуватися, щоправда, таємно. Листи Івана з 1874 до 1880 років – це сповідь закоханого чоловіка та детальна біографія його життя: “Кохана Ольдзю, моє серце”, “Раз жити і раз кохати – таке моє серце”, “я тебе люблю… Я ж, як сама знаєш, люблю тебе першу в житті, пізнаючи й люблячи тебе, я пізнав женщину перший раз…”, “Пані не піймуть, як часто я згадую Ваш дім і тії дні, котрі я у Вас перебував”.

Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана із обнов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці, сіла
І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розквітлий свіжо гай.

Окрім листів були ще й таємні побачення за селом. Йдучи в ліс Ольга в’язала стрічки на деревах, щоби коханий знав куди йти. Невдовзі про дівчину шепотілося все село. Батько лютував – попівна, а так себе компрометує. Одразу зникли охочі сватати “спорчену” дівку. Ольга тяжко переживала: з одного боку заборонена любов, з іншого – плітки. Роїлися думки про самогубство.

Від нещастя її врятував Володимир Озаркевич, молодий священник. Він знав про її зносини з Іваном, а ще був палким прихильником творчості Франка, тому вирішив допомогти парі. Ольга формально стала його дружиною, але спали вони в різних кімнатах. Ольга мала свободу, прикриту шлюбом, тому мрії про життя із Франком розбурхували фантазію жінки. Вони вільно листувалися, інколи – бачилися. Та доля постійно розлучала закоханих. Озаркевича щораз висилали служити то в одне місце, то в інше. Все рідше бачилася Ольга із Іваном, все менше листів писали один одному. У 1884 році Ольга станцювала свій прощальний вальс із Франком.

Зрештою, завжди люблячий, шляхетний Володомир, став справжнім чоловіком. У пари народився син, якого назвали на честь поета – Іваном, потім знайшлася донечка Ольга-Олена. Віднайшовши душевний спокій та гармонію, жінка поринула в роботу. У цей час вона багато адаптовувала українською твори зарубіжних письменників, писала й сама. До творчого доробку Ольги Рошкевич (Озаркевич) належать: зібрані весільні пісні й обряди в селі Лолин, опрацьовані Франком і опубліковані під назвою “Obrzędy і pieśni weselne ludu ruskiego we wsi Lolinie, pow. Stryjskiego”, переклад повісті Еміля Золя “Довбня” (із передмовою Івана Франка), переклад твору Марії Софії Шварц “Сімнадцяті і двадцяти роковини”, опублікованого в альманасі “Дністрянка” від псевдонімом “Надежда”.

Але доля немов знущалася: спочатку помер син, за ним у засвіти пішов і Володимир. Єдина розрада, що залишилася у жінки – донька, заради якої вона жила. Молода вдова переїхала до Львова. Франко, дізнавшись, що колишнє кохання поруч – просив прийти в гості, але Ольга ні разу не переступила поріг його дому. Навіть коли поет помер – не прийшла на похорон. Попрощалася подумки, споглядаючи з вікна другого поверху за похоронною процесією з тілом Івана. Невдовзі переїхала до села Миклашево, де прожила ще 19 років.

Ольга Рошкевич, яку дослідники вважають першою сексуальною партнеркою в житті Івана Франка, померла 30 травня 1935 року. Вона заповіла покласти листи Франка в домовину під голову. Це прохання було виконане, тож тепер вони втрачені назавжди.

У газеті “Діло” було опубліковано некролог:

Фото: Igor Monchuk/CC BY-SA 4.0

“Покійна належала до наших жінок піонерок, що започаткували організаційну працю між українським жіноцтвом. Молодою дівчиною цікавилася етнографією та літературою. У Лолині в домі свого батька, зібрала між іншим перші матеріяли до бойківських обрядів та зладила перші переклади з французького письменника Е. Золі. В часах своєї молодості була близькою співробітницею Івана Франка та Наталі Кобринської”.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram