Ольга Косач – друга донька й третя дитина громадського діяча Петра Косача і його дружини, письменниці Олени Пчілки. Старшими за неї були первісток подружжя Михайло (псевдонім Обачний), народжений 1869 року, і донька Лариса – Леся Українка, народжена 1871-го.

Оля з’явилася на світ 26 травня 1877 року в місті Звягель Волинської губернії (зараз Новоград Волинський Житомирської області). Дитинство та юність минали у Звягелі, Луцьку й у родинному маєтку Колодяжне, в атмосфері любові та затишку, знайомствах і спілкуванні з письменниками, художниками, громадсько-політичними діячами. Своїх дітей батьки виховували в українському національному дусі. Пізніше Ольга розповідала про найперші спогади й враження – як вона лежала на руках у своєї няньки:

“Соняшний, теплий, літній день. Ґанок на кілька сходинок, перед ним широкий двір, вибрукуваний великим камінням. По один бік двору вулиця, по другий – густий старий сад. Просто проти ґанку в глибині двору колодязь, а за ним квітник і город. На нижній сходинці ґанку сидить жінка у вишиваній сорочці, зав’язана хусткою. В приполі вона тримає невеличку дитинку, дівчинку, в самій вишитій сорочечці підперезаній вузеньким червоним пояском. Я якось не знаю, а почуваю, що та дитина, то – я, що то я бачила той двір того соняшного літнього дня”.

У 5 років Оля вже вміла читати. Освіту отримувала домашню, нітрохи не гіршу, ніж у найкращих гімназіях. Німецька, французька, польська, чеська мови, історія, література, математика, фізика, хімія – усьому навчали батьки, старший брат із сестрою або приїжджі студенти. Саме з розрахунку на неї, як на першу читачку, Леся Українка написала перший в Україні підручник з історії Стародавнього Сходу.

1893 року, коли Ользі було шістнадцять, разом із Лесею вона переїхала до Києва. Оселилися в будинку № 15 на вулиці Стрілецькій (нині там є меморіальна дошка, а в самому будинку розташовано посольство Норвегії). Із золотою медаллю Ольга закінчила приватну жіночу гімназію Олександри Дучинської на вулиці Тимофіївській (Михайла Коцюбинського, 7) і поїхала на Вищі жіночі медичні курси до Санкт-Петербурга. То був єдиний на всю Російську імперію заклад, де жінки могли здобути вищу медичну освіту, оскільки до університетів їх не приймали. За участь у громадсько-політичній діяльності 1903 року Ольгу заарештували. Два місяці вона провела у в’язниці й була звільнена за клопотанням батька, але зі збереженням поліцейського нагляду.

Ще в Києві в 1896 році Ольга познайомилася зі студентом фізико-математичного факультету університету Святого Володимира Михайлом Кривинюком. Вони покохали одне одного, але життя довго не давало змоги бути разом: Ольга навчалася у Петербурзі, Михайла за революційну діяльність заслали до Астрахані, потім він був змушений виїхати до Австро-Угорщини – спочатку до Львова, далі в Прагу, де продовжив навчання у політехнічному інституті. Лише наприкінці 1904-го Ольга й Михайло побралися. Леся Українка благословляла молодшу сестру у своєму листі:

“Я безмірно рада за тебе (се видно по неладу й стилю мого почерку), що ти матимеш таку справді вірну й щиру дружину. Не міряй і не важ, хто більше, а хто менше любить, бо на сі речі не досить відомих “измерений”, а треба іншого, не математичного. Не міряй і не важ, не збирайся жити, а живи, люби, скільки можеш і як можеш, то менше буде жалю, вір мені, ніж коли б ти все розмірила, розважила і відклала на завтра, бо “завтра” не завжди приходить… Ні, ні, я нічого не раджу тобі і навіть не бажаю, я тільки буду щаслива за тебе, коли ти будеш щаслива, а здається, ти досі мала репутацію взагалі щасливої”.

У шлюбі народилися двоє синів – Михайло (1904) і Василь (1920). Ольга з чоловіком для російської влади були “політично неблагонадійними”, тому відчували труднощі з пошуком роботи. Лише 1910 року Ользі вдалося влаштуватися за спеціальністю – земською патронажною лікаркою для сирітських дітей у Лоцманській Кам’янці під Катеринославом (нині район міста Дніпро). Там вона мешкала аж до початку 1920-х років, займаючись окрім лікарської практики перекладами творів Чарлза Дікенса, Жорж Санд, Альфонса Доде, Елізи Ожешко, збиранням колекції народної вишивки, яку тепер можна побачити в Колодяжненському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки. Підготувала збірку “Українські народні взори з Київщини, Полтавщини і Катеринославщини”.

Зі встановленням в Україні більшовицького режиму родині Косачів-Кривинюків довелося переживати тяжку матеріальну скруту та навіть голод. Деякий час вони мешкали на Поділлі, потім у Києві, рятуючись від голодної смерті. Михайло працював викладачем, науковцем і бухгалтером, Ольга – бібліографом, вчителькою української мови. Уже 1929 року Михайла заарештували за сфабрикованою справою “Спілки визволення України”. Вирок – три роки умовно.

Напередодні початку німецько-радянської війни Михайло виїхав до Москви й до Свердловська (Єкатеринбурга), аж потім лінія фронту відрізала його від родини. Ольга відмовилася евакуйовуватися з Києва та залишилася під нацистською окупацією. Чоловіка вона більше ніколи не побачила – 1944 року він трагічно загинув під колесами паровоза. Старший син Михайло залишився працювати на Уралі. З молодшим сином Василем Ольга восени 1943-го, перед вступом раянських військ до Києва, виїхала на захід – до Львова, Праги, Аугсбурга.

Протягом багатьох років Ольга Косач-Кривинюк збирала матеріали до біографії своєї геніальної сестри, поетеси Лесі Українки. Вона дбайливо зберігала її листи й особисті речі, систематизувала факти життєпису, підготувала хронологію життя і творчості. В останні роки життя Ольга взялася за написання спогадів – про батька, матір і про дитячі роки Лесі. Усі ці матеріали частково залишилися в рукописному відділі Академії наук у Києві, а частину вона забрала із собою за кордон. Уже після її смерті, 1970 року, в Нью-Йорку побачила світ підготовлена нею праця “Леся Українка: хронологія життя і творчости”, яка містить понад 900 сторінок.

Ольга Косач-Кривинюк пішла з життя 11 листопада 1945 року в Аугсбурзькому таборі переміщених осіб, внаслідок тривалих хвороб і поневірянь. Там, на німецькій землі, далеко від інших родичів, збережена її могила.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram