Олесь Бердник – український фантаст. Його твори перекладені багатьма мовами світу. Свого часу, відстоюючи права українського театру, назвав Сталіна дурнем, за що й поплатився свободою. Він був одним із членів-засновників Гельсінської групи. У 2006-му, посмертно, за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи, сприяння виконанню Гельсінкських угод нагороджений орденом “За мужність”.

Олександр (Олесь) народився 27 листопада 1926 року в селі Вавилове (нині Миколаївська область). Змалку хлопчина захоплювався фантастикою, казками та легендами. Незабутнє враження на нього справив перший бачений ним в житті кінофільм “Подорож на Місяць”. Коли став старший, зачитувався пригодницькими романами Жуля Верна й Олександра Бєляєва. Тоді ж він і сам пробував писати. Це були по-дитячому наївні твори про подорожі до інших світів, про істот із інших планет.

“Я мріяв про політ до Зірок. Я вірив, що до далеких світів можна летіти безпосередньо, силою бажання, думки, духовного прагнення. Я і зараз вірю, ні, знаю! – що так прилітають до нас дивовижні гості з сусідніх Всесвітів”, – так писав Олесь.

У 1944 році Бердник пішов на фронт, підривником-мінером. Після поранення кілька місяців провів у шпиталі, а після демобілізації в 1947-му екстерном закінчив 7 класів. У тому ж році вступив до театральної студії при театрі імені Івана Франка в Києві, служив актором. За два роки на відкритих партзборах виступив із промовою, у якій гостро засудив колег, за їхні доноси та обмовляння інших акторів. Також критикував керівництво театру, яке за вказівкою згори редагувало п’єси, підганяючи під партійні ідеали. Серед сказаного прозвучала фраза: “Сталін для когось, може, і геній, а для інших – дурень”.

Тоді таке не пробачали, ще до закінчення засідання, голова зборів надіслав листа до Міністерства Державної Безпеки СРСР. Олеся заарештували за “зраду Батьківщини” й засудили до 10 років таборів. Через три роки, Бердник спробував утекти, але його спіймали та засудили ще на 10 років. Тепер він відбував покарання в тюрмі закритого типу:

“Особливий табір – під замок. Кам’яний кар’єр. Битви зі злодійською мафією, яка на пару з цинічними чекістами оббирала “мужиків”. А разом з тим – апокаліптичні розмови з ув’язненими про таємниці світів, про майбутнє, про вічність життя, про прийдешню перебудову світу. Дивні були роки!”, – згадував письменник.

У 1955 році Бердника звільнили, і він повернувся в Україну. За два роки на вулиці він познайомився з дівчиною на ім’я Людмила Блашкова. Вона прямувала після зйомок до Інституту театрального мистецтва. Розговорилися, а на наступний день він запропонував їй все кинути й поїхати з ним у село до батьків. Людмила погодилася. Невдовзі пара одружилася.

Активно займатися літературною творчістю Бердник почав ще у засланні. Але лише влітку 1957 року виходить його перша книга “Поза часом і простором”, після якої Бердника прийняли до Спілки письменників. Один за одним з’являються романи та повісті молодого автора: “Стріла часу” (1960), “Діти безмежжя” (1963), “Подвиг Вайвасвати” (1965), “Вогняний вершник” (1967), “Покривало Ізіди” (1968) та багато інших. Олесь Бердник стає популярним фантастом. У 1971 році виходить з друку найвідоміший роман Олеся Бердника – “Зоряний Корсар”, який адаптують 26 мовами світу. Загалом до 1972 року з-під пера письменника народилося близько 20 фантастичних романів і повістей. Великою популярністю користувалися також його статті та лекції з футурології.

У 1972 році Олеся починають переслідувати кадебісти, проводять обшуки. Зрештою у 1973-му його виключили зі Спілки письменників. Виступи та публікації заборонили. Із бібліотек масово вилучалася книги письменника.

У 1976 році Бердник разом із письменником Миколою Даниловичем Руденком і правозахисницею Оксаною Мешко створив Українську Гельсінську групу, а за рік опублікував звернення “До письменників України та світу”. 6 березня 1979-го за правозахисну діяльність Олеся заарештували, і вже в грудні того ж року засудили на 6 років особливо суворого режиму й 3 роки заслання за “антирадянську агітацію та пропаганду”.

14 березня 1984 року Бердника помилували, а в травні з’явилася його стаття-покаяння в якій він відхрестився від Гельсінської групи. Чи то й правда змінив своє бачення, чи так “перевиховали” у таборах.

У 1987-му Олесь заснував громадську організацію “Ноосферний фронт “Зоряний ключ”, а в 1989-му – громадську організацію “Українська Духовна Республіка” – вільна асоціація-братство українців у всьому світі, що ґрунтується на духовній консолідації, яка стоїть над політичними, соціальними, ідеологічними та конфесійними відмінностями.

“Коли в 1990 році був скликаний Перший Всесвітній Собор Духовної України (він пройшов у прикарпатському місті Коломия, куди з’їхалося дуже багато людей з усього світу), я зрозумів, що тепер, коли ідеї мої полетіли світом, можна і померти”, – писав Бердник.

У березні 1997 році письменник переніс третій інсульт. У нього відібрало мову, тіло паралізувало. Лежачи днями прикутий до ліжка Олесь бідкався тим, що не встиг дописати роман “Пастка для Будди”, а також, що не відбулася його зустріч із Папою Римським Іваном-Павлом II, який, прочитавши книги Бердника, хотів зустрітися з автором особисто.

Письменника не стало 18 березня 2003 року. Згідно з його заповітом, похований під розлогим кущем калини, яку посадив ще у 1970 році, коли придбав будинок у селі Гребені, що на Київщині.