“Олена Блаватська – полум’яна посланниця. Саме вона була носійкою довірених їй знань. Із усіх теософів лише Блаватська удостоїлася честі отримати вчення безпосередньо від Великих Вчителів. Саме вона була великим духом, який взяв на себе тяжке доручення – зсунути свідомість людства, яке заплуталося в мертвих тенетах догм і атеїзму”, – так писала Олена Реріх про видатну філософиню, письменницю та мандрівницю Олену Блаватську, уроджену Гелену фон Ган.

Олена народилася 12 серпня 1831 року в Катеринославі (нині місто Дніпро) в аристократичній родині. Мати дівчинки – Олена Андріївна – була талановитою письменницею, проте написати багато не встигла, їй ще не було й 28 років, як віддала Богові душу. Дві маленькі донечки та дворічний син залишилися без мами. Батько – Петро Олексійович, офіцер-артилерист – через воєнну службу не мав змоги опікуватися дітьми. Дітей на виховання взяла до себе бабуся по материнській лінії, уроджена княгиня Олена Павлівна Долгорука (у шлюбі Фадєєва). Добра, чуйна вона оточила малечу материнською любов’ю. Окрім того, Олена Павлівна була високоосвіченою жінкою – володіла досконало п’ятьма іноземними мовами, поглиблено займалася природничими науками, прекрасно малювала. Безтурботне дитинство Олени та її сестри минало серед барвистої краси української природи, потім – у середній Росії, пізніше – на Кавказі.

Будинок Фадєєвих часто відвідувала інтелігенція, серед якої були історик Микола Костомаров і письменниця Марія Жукова. Вихованням й освітою дітей займалася бабуся і ще три вчителі, тому Олена отримала ґрунтовну домашню освіту. У 1844-му її відправили в Париж, а потім до Лондона опановувати музику. Улюбленим місцем в будинку для дівчинки стала бабусина бібліотека, що дісталася Олені Павлівні від її батька. У цій величезній книгозбірні юнка чимало уваги приділяла книгам по середньовічному окультизму.

У 1847-му дід Блаватської, Андрій Фадєєв, став у Тифлісі (нині Тбілісі) членом Ради Головного управління Кавказького намісника й управителя експедицією державного майна Закавказького краю. За рік Олена заручилася з віцегубернатором Єреванської губернії Никифором Блаватським, який був набагато старший за 17-літню дівчину. 7 липня 1849-го пара обвінчалася. Та вже за три місяці молода дружина накивала п’ятами від чоловіка. Спочатку повернулася до родини, а потім через Чорне море попрямувала до Одеси, звідти в Константинополь. За спогадами князя Дондукова-Корсакова, ніби сама Олена розповідала, що в Константинополі вона рік працювала вершницею в цирку, але після того як зламала руку, кар’єру циркачки довелося припинити. Тоді жінка подалася в Лондон і дебютувала в кількох драматичних театрах. За іншими відомостями, попри крутий норов та непокірність доньки батько допомагав їй матеріяльно, цими коштами вона й жила.

Блаватська також відвідала Єгипет. На цю подорож її надихнула книга “Останній день Помпеї”, у якій ішлося про культ богині Ізіди в Давньому Римі. За словами самої Олени, вона разом із батьком ще відвідала Европу, водночас брала уроки гри на фортепіано, завдяки яким надалі виступала на концертах і тим самим заробляла гроші на життя.

1851 року на свій день народження в лондонському Гайд-парку Блаватська познайомилася з індусом-раджпутом Морією. За свідченням самої письменниці, вона його змалку бачила у своїх снах і видіннях.

Після цієї зустрічі Олена вирушила в Канаду, потім попрямувала до Мексики, Центральної та Південної Америки, а звідти – до Індії, куди прибула в 1852 році. Увесь цей час вона жила коштом від невідомого спонсора, який щомісяця присилав жінці гроші. Дехто говорив, що таємним благодійником був все той же батько. У 1855-му здійснилася мрія Блаватської – вона потрапила на Тибет, де за допомогою Морії пройшла перше навчання. За колумбійською енциклопедією, Блаватська пробула в Тибеті 7 років, де вивчала окультизм.

Повернувшись в Лондон, Олена, завдяки своїм музичним талантам, стала популярною серед тамтешнього населення, окрім того отримала членство філармонічного товариства. У той період відбулася ще одна зустріч жінки із Морією, або як сама його називала Вчителем.

Після цієї зустрічі Блаватська знову подалася в мандри. Йью-Йорк, Чикаго, Сан-Франциско, через Тихий океан на Схід, Японія, Калькутта, Франція – приблизний маршрут подорожі Олени. Жінка відвідала також свою родину. У домі рідних влаштовувала спіритичні сеанси, від охочих туди потрапити не було відбою.

За однією з версій, Блаватська на цілих 10 років осіла в Одесі, для її характеру невтомної мандрівниці це було досить довго. У 1867 році вона кілька місяців подорожувала Угорщиною та Балканами, відвідала Венецію, Флоренцію. За даними Нандора Фодор, переодягнена в чоловічий одяг, 3 листопада 1867 року взяла участь в битві при Ментані на стороні гарібальдійців. На початку 1868 року, оговтавшись від поранень, Олена прибула до Флоренції. Потім вирушила в Індію та Тибет. Пізніше, відповідаючи на запитання, навіщо вона знову поїхала туди, відповіла:

“Дійсно, абсолютно немає чого їхати в Тибет чи Індію, щоб виявити якісь знання та силу, “що є в кожній людській душі”; але набуття вищого знання і сили вимагає не тільки багаторічного напруженого вивчення під керівництвом Вищого розуму, разом із рішучістю, яку не може похитнути ніяка небезпека, але й стількох же років відносної самотності, у спілкуванні лише з учнями, що переслідують ту ж мету, і в такому місці, де сама природа, як і неофіт, зберігає досконалий спокій, якщо не мовчання! Де повітря, на сотні миль навколо, не отруєне міазмами, де атмосфера та людський магнетизм абсолютно чисті й де ніколи не проливають кров тварин”.

Переїздом до Америки в 1873-му розпочався третій період життя Блаватської – період творчості. На початку вересня 1875 року відбулося відкриття Теософічного Товариства, на якому зібралося 17 осіб. Його головою став полковник Генрі Олкотт – відданий соратник Олени Петрівни, а сама вона обійняла посаду секретарки зв’язку з кореспондентами. Згодом Товариство було переведено до Індії, де продовжує функціювати й нині, ставши Світовим теософічним товариством, яке має філії по всьому світі.

В Америці Олена Петрівна написала ґрунтовну працю “Викрита Ізіда” у двох частинах. Очевидці відзначали в її записах, іноді на одній сторінці, чотири різних почерка та навіть стиль викладення матеріялу був різним. Ці відомості авторка нібито отримувала від Вчителів через листи або астральний зв’язок, який нагадував телеграфні перемовини.

У “Таємній Доктрині” (своєрідне продовження “Ізіди”), є одкровення про Всесвіт, Космос, його створення, а також створення мікрокосмосу, тобто людини. Окрім того на сторінках тритомника розказано про вічність і періодичність Буття, про основні Космічні Закони, якими живе Всесвіт. Ізіда символізує собою Природу, Матір Світу. Писала його Олена Петрівна з 1884 до 1891 року. Перший том відкриває нам частину загадок про створення Космосу, другий – про еволюцію людини, третій – про історію релігій; він був відредагований і виданий її учнями.

Звісно, що праці Блаватської викликали справжній резонанс. Церква й ортодоксальні науки висміяли творіння Олени Петрівни, назвали її шарлатанкою.

Письменниця перебралася в Індію, де намагалася викликати в індусів інтерес до давніх вірувань. Свої роботи Олена відтепер публікувала в журналі “Теософіст”, який був заснований ще в 1879 році. Проте сирий клімат Бомбею (нині Мумбаї) негативно позначився на здоров’ї жінки, і вона була змушена назавжди покинути ці місця.

У 1884 році Блаватська перебралася до Европи. Спочатку мешкала в Вюрцбурзі, потім в Остенді, а з 1888 до 1891 року вона жила в Лондоні. Своє життя після від’їзду з Індії письменниця повністю присвятила роботі над вищезгаданою “Таємною Доктриною”, яку вона вважала справою свого життя. П’ять років життя письменниця безвідривно працювала над книгою, по 12 годин поспіль без відпочинку. А вечорами до неї на гостини приходили митці та вчені.

8 травня 1891 року Блаватська відійшла у засвіти. Померла письменниця прямо за письмовим столом. За словами Олени Реріх: “якби злоба та заздрість оточення вона написала ще два томи ”Таємної Доктрини”, до яких увійшли б сторінки життя Великих Вчителів людства. Але люди вважали за краще її вбити”.

Багато вчених і діячів мистецтва проявляли інтерес до “Таємної Доктрини”. Так, на робочому столі Айнштайна завжди лежала ця книга. Усі роботи Блаватської і нині перевидаються. Її твори перекладені на всі европейські мови, а також на іврит, арабську, тамільську, гінді, китайську, японську, в’єтнамську та багато інших. У 1975 році в Індії випустили пам’ятну марку, присвячену 100-річчю створення Теософського товариства. На марці зображено печатку Товариства та його девіз: “Немає релігії вищої за істину”. У Дніпрі одна з вулиць названа на честь Олени Петрівни.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram