Олекса Розум народився 28 березня 1709 року в селі Лемеші Київського полку, Гетьманщина (нині Чернігівська область). Батько, реєстровий козак, любив заглядати в чарку. От візьме Григорій сивухи та й примовляє: “Прощай, розуме, завтра зустрінемось”. Так козаки й охрестили прізвиськом Розум, яке потім перейшло у прізвище.

Дитячі роки Олекси минали на пасовиську, ходив за скотиною. Водночас вчився грамоті в дяка із сусіднього села. Та якось вкрай розсварившись із батьком, перебрався до Чемера. Ще змалку Розум володів чудовим голосом, тому співав у церковному хорі. Якось повз село проїжджав полковник Вишневецький і почув янгольський спів. Це заливався Олекса. Полковник вирішив забрати 22-річного хлопця до Петербурга. Хоч і не дуже Розум хотів покидати рідну домівку, та довелося. Батько вже давно помер, родина перебивалася з хліба на воду, тому відмовитися від такої пропозиції було несила.

Історик Євгеній Онацький пише: “Причепурений та добре вбраний Олекса Розум почав співати в палацовій церкві, і на нього звернула увагу царівна Лизавета. Ніжний тенор, козача врода скорили серце веселої Петрової доньки, і вона закохалась у співака”.

До речі, Єлизавета дуже любила українських парубків. Серед її улюбленців був бандурист, теж козак, Григорій Любисток. Та йому набридло придворне життя, і він накивав п’ятами. Петрова дочка наказала упіймати втікача та повернути до палацу. Проте поки його ловили, вона вже накинула оком на Олексу.

Після перевороту 6 грудня 1741 року, внаслідок якого Єлизавета Петрівна стала імператрицею, Олексій Розумовський (так тепер він значився в документах) перетворився в генерал-поручика і дійсного камергера. Невдовзі, у день коронації Єлизавети Петрівни, Розумовський став кавалером ордена Андрія Первозванного, оберєгермейстером, підполковником лейбгвардії Кінного полку, капітан-поручиком лейбкампанії. Це дозволяло йому проводити проукраїнську політику.

Існує версія, що у 1742 році в підмосковному селі Олексій обвінчався з Єлизаветою. Після цього Розумовський поселився в палацових апартаментах, суміжних із покоями імператриці; вранці вони снідали разом. Українські страви на кшталт борщу з пампушками були вписані в меню офіційних обідів, і Розумовський сидів за столом завжди поруч із жінкою. Іноземні посли все чекали, що імператриця ось-ось оголосить про свій шлюб. Та це так і лишилося таємницею, оповитою легендами. Найбільш живучим виявився міт про дітей, буцімто народжених від шлюбу Розумовського і Єлизавети Петрівни, однак жоден із них не підтверджений документально. За дочку цієї пари видавала себе знаменита княжна Тараканова.

Володіючи величезною, практично необмеженою владою, Розумовський залишався скромною, набожною людиною. Був Розумовський і турботливим сином, не забував численну українську рідню, та й взагалі рідну Україну. Олексій Розумовський перетворився на справжнього “сірого кардинала” імперії. Адже саме в цей період відновлюється гетьманство в Україні (останнім гетьманом доби козацтва стає Кирило Розумовський – молодший брат Олексія), Єлизавета Петрівна здійснює візит до Києва, закладає підмурки Маріїнського палацу й Андріївської церкви, де начебто планує взяти офіційний шлюб зі своїм фаворитом. З території України вивели російські полки. Таємна канцелярія (тогочасна російська спецслужба) вважала Розумовського “хитрим малоросіянином”. Він напряму не втручався в політику, на перше око видавався простодушною людиною, але насправді активно впливав на неї і прибрав до рук усі ниточки управління двором.

Читайте також: Історія: Брати Розумовські та осінь Гетьманщини

Із кінця 1740-х років новий фаворит Єлизавети Іван Шувалов дещо затінив Розумовського. Одначе, перед смертю, імператриця попросила залишитися біля її ліжка трьох людей – спадкоємця Петра Федоровича (майбутнього Петра ІІІ), його дружину Катерину Олексіївну (майбутню Катерину ІІ) та Олексія Григоровича Розумовського.

Після смерті Єлизавети Петрівни на початку 1762 року граф покинув царський палац і замешкав в Анічковому палаці. Тут його іноді відвідував новий імператор Петро III, проте сам Олексій Григорович ставився до нього з пересторогою.

Розумовський не брав участі в перевороті 1762 року, після якого на трон зійшла Катерина Олексіївна. Він присягнув государині та навіть брав участь в коронації. Сама Катерина ставилася до графа з великою повагою, по-родинному. Після воцаріння нова імператриця відправила Михайла Воронцова з’ясувати, чи дійсно Розумовський був повінчаний з Єлизаветою, але той на очах посланця спалив якісь документи:

“Розумовський пробіг указ [про визнання за ним титулу Імператорської Високості] очима, встав, підійшов до комода, на якому стояла скринька з чорного дерева, кована сріблом й оздоблена перламутром, відшукав у комоді ключ, відімкнув скриньку та вийняв із таємного ящика документ, обвитий рожевим атласом. Він розгорнув папери та став їх із побожним видом читати, не перериваючи мовчання. Прочитавши, він їх поцілував, підійшов до образів, перехрестився, зі сльозами на очах і з помітним хвилюванням, кинув папери в огонь і важко опустився в крісло”.

Надгробок на могилі Розумовського

Та роки беруть своє – хвороби стали докучати все сильніше, в останні місяці свого життя колишній “нічний імператор” вже не вставав із ліжка. Він помер у своєму Анічковому палаці 17 червня 1771 року. Похований у Благовіщенській церкві Олександро-Невської лаври в Петербурзі, разом із дружиною брата, Катериною Іванівною, і над їхніми могилами граф Кирило Григорович спорудив чудовий мармуровий пам’ятник у подобі тріумфальних воріт.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram