Олексій Порошенко: До всіх проблем підходити з розумом і переймати досвід інших фахівців

Батько п’ятого президента України, Олексій Іванович Порошенко, народився 11 червня 1936 року в селі Саф’яни у Південній Бессарабії, що на той час належало Румунії (зараз це Ізмаїльський район Одеської області).

Рід Порошенків документально простежується з першої половини XIX століття. Зокрема, його представники записані у “ревізькій сказці” села Саф’яни 1835 року. Неповну середню освіту – школу-семирічку – Олексій Порошенко закінчив у рідному селі. Але для закінчення десятирічки довелося вже навчатися в Ізмаїлі, який тоді був обласним центром (у 1954 році Ізмаїльську область УРСР приєднали до Одеської). Після школи Олексій поїхав здобувати вищу освіту у сільськогосподарському інституті (нині – Львівський національний аграрний університет у місті Дубляни Жовківського району Львівщини). Там він одружився з молодшою на рік Євгенією Григорчук. У шлюбі народилися двоє синів – 1957 року Михайло, 1965-го – Петро.

Здобувши спеціальність інженера-механіка механізації трудомістких процесів у сільському господарстві, Олексій Порошенко переїхав до районного центру Болград Одеської області, де жив і працював протягом 15 років. Пройшов трудовий шлях до головного інженера місцевого райоб’єднання сільськогосподарської техніки. 1974 року Олексій Іванович перебрався до міста Бендери у Молдові (нині контролюється невизнаною так званою “Придністровською Молдавською Республікою”), де за три роки став директором дослідного експериментально-ремонтного заводу, який виготовляв кузови для вантажівок ГАЗ-53 та ремонтував сільськогосподарську техніку. За кілька років вивів це підприємство у передові. Будувалися нові цехи, зростали обсяги виконаних робіт. Дбаючи про покращення добробуту робітників, Олексій Порошенко сприяв будівництву трьох багатоквартирних житлових будинків для них. Також у період його керівництва було зведено заводську поліклініку, за що Порошенко отримав від міністерства охорони здоров’я Радянського Союзу відзнаку.

Від кінця 1983 року Олексій Порошенко – у Тирасполі, в тресті “Молдсільгоспмонтаж”, очолював спеціалізовану пересувну механізовану колону. Однак його кар’єра раптово перервалася у листопаді 1985-го. Його затримали на кордоні СРСР із Фінляндією, куди він хотів контрабандою вивезти горілку. Подальше розслідування привело до порушення кримінальної справи за розкрадання державного майна. Це збіглося в часі з низкою інших гучних розслідувань діяльності посадовців, які почалися за доби Перебудови. Вирок – 5 років виправно-трудової колонії загального режиму з конфіскацією майна та забороною обіймати керівні посади терміном на 5 років. Однак у колонії він провів трохи більше ніж рік (ще півроку перед цим – у слідчому ізоляторі). У серпні 1987-го Олексій Порошенко вийшов на свободу за амністією. Родина переїхала з Молдови до України – у Вінницю, а на початку 1990-х – до Києва.

На той час його син Петро Порошенко закінчував аспірантуру в столиці України та починав свій кондитерський бізнес. Батько і син разом розгорнули активну підприємницьку діяльність. Вони вклали інвестиції у Вінницьку кондитерську фабрику, потім в аналогічні підприємства у Кременчуці, Маріуполі, Києві. У кризові 1990-ті ці фінансові вливання дозволили фабрикам перейти на повноцінний робочий тиждень із кількома змінами.

Але не одним кондитерським бізнесом жила родина Порошенка у той період. Поступово Олексій Іванович із сином приватизували Київський суднобудівний завод “Ленінська кузня” (нині кузня на Рибальському), крохмало-патоковий комбінат у Верхньодніпровську, акумуляторний завод у Дніпропетровську (нині місто Дніпро), Луцький автомобільний завод. Нове фінансування дало змогу “оживити” підприємства, які простоювали роками.

2000-ні роки позначилися зростанням уваги до сільськогосподарського сектору. Після того, як Петро Порошенко став народним депутатом України ІІІ скликання, його батько обійняв посаду генерального директора концерну “Укрпромінвест”. За наступні сім років цей концерн інвестував у сільське господарство України 131 мільйон гривень. Стали до ладу Гайсинський і Крижопільський цукрові заводи, де на орендованій землі вирощувалися буряки для переробки, причому з високим урожаєм – 55-65 тонн із гектара.

23 червня 2009 року президент України Віктор Ющенко присвоїв Олексію Порошенку звання Герой України з врученням ордена Держави “за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку агропромислового комплексу, запровадження сучасних технологій вирощування сільськогосподарських культур”. Також у 2007 році Олексій Іванович був нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Водночас, Олексій Порошенко будував і політичну кар’єру. Протягом 2006-2015 років він був депутатом Вінницької обласної ради – спочатку від “Нашої України”, потім від партії “Єдність”.

15 червня 2020 року в Олексія Порошенка стався інсульт, від якого наступного дня він помер. Поховали його в Києві на Звіринецькому кладовищі поруч із дружиною і старшим сином.