Олександра Олександрівна Екстер (дівоче прізвище Григорович) – одна з найоригінальніших художниць, життєвий шлях якої відзначений постійним творчим пошуком. Вона зробила вагомий внесок у становлення вітчизняного авангардного живопису, сценографії та декоративно-прикладного мистецтва. Брала участь в більшості виставок 1900-1910 років, що ознаменували зліт безпредметного живопису, і була однією з найяскравіших і шанованих представниць модерністського середовища.

Народилася Олександра 18 січня 1882 року в Городненській губернії (Польща) у сім’ї білоруса та грекині. Але зовсім скоро родина перебралася до Києва і дівчинка стала справжньою киянкою. Ася (так називали доньку) отримала освіту у жіночій гімназії Святої Ольги, а потім вступила до Київського художнього училища. По його закінченню в 1906-му зазбиралася до Парижа – саме там мріяла продовжити навчання. Ще бувши студенткою училища, вийшла заміж за відомого київського адвоката Екстера, який підтримував творчі задуми молодої дружини.

Нарешті дівчина дісталася серця Франції – одного з найбільших художніх осередків Европи. За декілька місяців проведених у Парижі Ася познайомилася з видатними авангардистами. Її вабила геометрична енергетика історичного минулого, зокрема мистецтво етрусків, ближче з яким вона познайомилася під час відвідин Італії у наступні роки.

А потім художниця замешкала на чотири міста – Київ, Москва, Петербург, Париж. У 1910-му Екстер почала експонуватися на виставках. Брала участь в організації виставок “Ланка” (1908 Київ) і “Кільце” (1914), що стала єдиною масштабною футуристичною експозицією в Києві.

У Парижі Ася знімала майстерню в модному кварталі Монпарнас. Вроджена чарівність і тонкий розум молодої жінки швидко розчахнули перед нею всі двері. Вона була всюди своєю – і в салоні Епштейн, і в Аполлінера. На одному із вечорів познайомилася з футуристом Арденго Соффічі, їхні зносини переросли в бурхливий, хоча й нетривалий роман.

У Парижі полотна Екстер виставлялися в Салонах Незалежних і на виставці “Золотое сечение” – найважливішій художній події. Водночас захопилася перспективою розвитку нового декоративно-прикладного мистецтва, що виріс із принципів кубофутуризму, й ініціювала проведення перших виставок “Сучасного декоративного мистецтва” у Москві.

Але де б не жила Екстер, вона завжди йшла своєю дорогою в мистецтві. Інтерес художниці до італійського футуризму, який так надихав в Парижі, а також захоплення кубізмом в самій абстрактній з його версій визначили її прихід до абстракції в живопису.

Мистецтво Екстер високо цінувалося в паризьких модерністських колах. Навесні 1914 року Вальден запропонував влаштувати її виставку у своїй берлінській галереї Der Sturm. Але Перша світова завадила експозиції. Проте, того ж року Олександра повезла свої роботи на Першу міжнародну футуристичну виставку до Рима. І це була остання подорож на найближчі 10 років, художниця була “заблокована” в Російській імперії.

У 1917-му Екстер повернулася до Києва, відкрила студію та проявила в собі непересічний талант викладачки. Майстерня художниці стала центром київського авангарду, її відвідували і письменники, і поети, і музиканти – всі. За ці десять років мисткиня брала участь у численних виставках, зокрема в 1915 році вона презентувала чотирнадцять масштабних кубофутуристичних полотен на радикальній авангардистській виставці Казимира Малевича.

Після цієї виставки в Екстер склалися особливі відносини з Малевичем, який влітку запрошував її у свою московську майстерню, де далеко від сторонніх очей народжувалися перші супрематичні полотна. Їхні дискусії про кубізм, імовірно, спонукали Малевича остаточно концептуалізувати своє бачення на новому безпредметному напрямку творчості – супрематизму. Саме тому Екстер випала честь першої представити публіці дві абстрактні картини Малевича за кілька тижнів до відкриття в Петрограді в грудні 1915 справді революційної “Останньою футуристичної виставки “0,10”. Ця подія ознаменувала початок затвердження супрематизму.

Восени 1917 року відбувся справжній тріумф живопису Екстер. 90 робіт представила художниця на широкий загал. Мистецтвознавці були в захваті, підкреслюючи сліпучо-яскравий колорит, властивий роботам Екстер. Але той же рік приніс і смерть. Спочатку помер чоловік Асі, невдовзі пішла у засвіти й мати. До того ж свекор затіяв ділити спадщину, у наслідок чого чимало мальовничих робіт, що залишилися в київському будинку подружжя, він забрав собі. Багато з них пізніше були знищені під час революції.

Українська революція “гнала” Екстер із Києва, жінка переселилася до Москви. Багато працювала, її творча свобода, досягла важливого рубежу на “конструктивістській” виставці “5 × 5 = 25” у вересні 1921 року. Це був апогей радикального напряму в безпредметному живописі. Результатом цієї енергетичної зрілості кольору видно в низці абстрактних творів, експонованих восени 1922 року в Берліні й у 1924-му на Венеціанському бієнале. Полотна, представлені художницею у Венеції, зміцнили її европейську популярність, яка продовжувала зростати в наступне десятиліття

Водночас Олександра займалася художнім оформленням спектаклів, працювала художницею в модному ательє, створює костюми для кінофільмів.

“Темп сучасного життя вимагає найменших витрат часу та енергії на виробництво. Сучасній моді, що змінюється за бажанням комерсантів, ми повинні протипоставити одяг доречний і красивий своєю простотою. Костюм широкого вжитку має складатися з простих геометричних форм як прямокутник, квадрат, трикутник; ритм кольору, вкладений у них, цілком урізноманітнить зміст форми”, − говорила Олександра Олександрівна.

Екстер глибоко переживала людські страждання та матеріяльні лиха, що стали наслідком громадянської війни. У червні 1924 їй нарешті вдалося виїхати з Радянського Союзу під приводом показу своїх творів на Венеційське бієнале. Після короткого перебування в Італії наприкінці того ж року вона опинилася в Парижі, де і прожила все життя.

По поверненню до Парижа Олександра продовжила свою кипучу діяльність – писала картини, викладала мистецтво, оздоблювала книжки, співпрацювала з театрами, створювала декорації, костюми. У 1925-му Фернан Леже запросив Екстер до “Сучасної академії” викладати сценічне оформлення.

Кульмінацією театральної творчості Екстер стало виконання в 1930 альбому з п’ятнадцяти трафаретів, випущеного в Парижі галереєю “Чотири дороги”. За це Олександру вшанували честю провести персональну виставку в столиці Франції.

У 1936 році твори художниці потрапили на виставку Cubism and abstract art в Нью-Йорку. Екстер остаточно вписала своє ім’я в історію сучасного мистецтва поряд із Малевичем, Лисицьким, Мондріаном.

У 1939-му грянула Друга світова. Єдине що залишилося художниці у той період – ілюстрація книжок.

Яскравість фарб і складність малюнку, свідчать про кипіння творчої енергії, яка навіть у цей період залишалася незмінною. Важко повірити, що твори, які вражали дивовижею свіжості та фантазії були виконані в розпал війни самотньою і хворою художницею, яка інколи навіть кусня хліба немала.

Померла видатна мисткиня 17 березня 1949 року в Фонтене-о-Роз поблизу Парижа. Незадовго до кончини вона заповіла майстерню й архів своєму другові Ліссіму, який емігрував у США.

У 1970 роках розпочалася багаторічна робота з вшанування пам’яті художниці, що продовжується й нині, хоча ще в модерністський період, зазначений появою абстрактного живопису, Олександра Екстер була однією з перших, яка отримала прижиттєве визнання.

Іван Труш – поет Кольору та Сонця

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram