Олександр Якимченко – забуте українське ім’я імпресіонізму

Олександр Якимченко – художник-імпресіоніст, який на початку XX століття мав неабияку популярність. На жаль, передчасна смерть, знищення архіву під час Другої світової війни й навіть кладовища, де він був похований, зумовили практично цілковите забуття цього імені.

Олександр Георгійович народився 21 квітня 1878 року в Ніжині. Чим займався батько хлопчика невідомо, проте є свідчення, що він був міщанином. Мати за походженням була француженкою, працювала гувернанткою. Пізніше родина Якимченків замешкала в Москві. Та трапилася біда – голова сімейства повністю втратив зір, тож матері довелося самотужки заробляти гріш, щоби прогодувати родину. Вона працювала в майстерні з ремонту рукавичок. Жилося їм вкрай тяжко, тому навіть ставши дорослим, художник не любив згадувати дитинство.

У 1900 році Олександр закінчив Строгановське училище технічного рисунка, яке невдовзі перейменували в Імператорське Строгановське Центральне Художньо-Промислове Училище. У дипломі Якимченка було зазначено, що учень має неабиякі здібності до малювання. За це його державним коштом відправили на 3 роки стажуватися до Парижа. Він навчався у знаменитих художників Луї-Огюста Жирардо та Рене Ксав’є Пріне. Окрім того відвідував майстерні російської мисткині Кругликової, яка вже давно жила в столиці Франції і навчала художників тонкощам офорту. Тут Олександр заприятелював із Максиміліаном Волошиним, поетом і художником із України. Саме він увів Якимченка в коло митців-новаторів, які шукали модерних творчих шляхів у мистецтві.

Повернувшись додому, Олександр Якимченко свої враження переносить на полотна олією, аквареллю і створює низку картин, малюнків олівцем, на яких зображує французькі пейзажі. Свої роботи експонував разом із членами об’єднання “Світ мистецтва”. Спочатку художник створює лише невеличкі орнаментні зображення на початку чи в кінці тексту, так звані віньєтки. Сьомий номер журналу Олександрові доручили оздобити повністю. А ще художник оформлював декорації для театральних мініатюр, ілюстрував дитячі книжки. Зокрема “Микиту Кожум’яку”. Його малюнки вирізнялися поєднанням ніжних кольорів, переважали пастельні відтінки рожевих, світло-зелених та блакитних фарб. У мистецтві це називали неоросійський варіант модерну.

Думки про Францію не дають художнику спокою, тому в 1910-му вирушив у Бретань, де провів майже три роки. Також відвідав Бельгію. Пізніше ця закордонна подорож відбилася в серії офортів “Бретонський цикл”. Приблизно тоді ж Якимченка обрали членом Московського товариства художників.

Коли розпочалася Перша світова війна, Олександр працював на снарядному заводі. По завершенню воєнних дій заробляв на життя розписами вагонів і малював плакати до свят. У 1921-му Якимченко став художником Держзнаку (фабрика заготівлі державних паперів). За 8 років Олександр Георгійович створив чимало проєктів грошових знаків, характерна деталь яких – модерний рослинний орнамент, це були і рублі різних номіналів, і червонці. У зв’язку з тим, що в ті буремні роки паперові гроші часто змінювали свій вигляд, художники Держзнаку малювали ескізи про запас. Це робилося для того, щоб за нагоди швидко випускати в обіг банкноти нового зразка. Тож і Якимченко розробив багато наперед нових зразків. Окрім того, художник малював поштівки, обкладинки календарів, виконав кілька зразків державного герба СРСР (не були затверджені). А ось його емблему Держзнаку було прийнято в 1921 році.

Після напружених пошуків свого творчого стилю, художник повернувся до імпресіонізму. Його картини розкривали внутрішній світ людини, який на початку XX століття відчував на собі потужний і згубний вплив урбанізму. Тому Якимченко намагався з особливим трепетом, душею зображати двори, вулиці, будинки великих міст, які ще зберігають свій шарм минулих епох. Така спрямованість його творчої манери особливо відчутна в серії ліногравюр “Місто” (1921).

В останні роки життя Якимченко створив серію офортів. Це були гравюри-спогади про закордонні поїздки в Бретань, Брюгге, Гент. Ці роботи художник експонував на виставках у Берліні, Венеції, Парижі тощо. Загалом за десять років Олександр Георгійович взяв участь у 21 виставці.

Помер Якимченко 20 лютого 1929 року в Москві. Того ж року відбулася посмертна виставка художника. У 1986 було проведено ще одну виставку, статті щодо цієї події мали схожі символічні назви: “Забутий художник” і “Забуте ім’я”. Воно й справді було несправедливо викинуте із пам’яті на узбіччя історії. Навіть могили не залишилося, на місці московського кладовища, де він був похований, збудували новий мікрорайон. Лише наприкінці 1980-х митцем зацікавилися ніжинські дослідники Іван Костенко й Олександр Мороз. Саме завдяки їм Олександр Якимченко повернувся із забуття. У 1991-му донька художника подарувала 75 робіт батька місту, де він народився і виріс. Нині ця колекція зберігається в художньому відділі Ніжинського краєзнавчого музею.

Ґео Шкурупій – розстріляний “король футурологів”

Юрій Глушко-Мова – борець за Українську державність на Далекому Сході