Рід Тарковських з’явився на теренах України ще на початку XVIII століття, коли Войцех із Любліна перебрався на Волинь і заснував українську гілку цієї династії. Прізвище прославили Олександр Карлович – український поет, прозаїк, журналіст, громадський діяч, Арсеній Олександрович – поет і перекладач зі східних мов, а також Андрій Арсенійович – актор, всесвітньо відомий кінорежисер і сценарист. Сьогодні піде мова про діда Андрія Тарковського – Олександра.

Він народився 3 вересня 1862 року в селі Миколаївка Єлисаветградського повіту (нині Кіровоградська область). Сашко був наймолодшим сином в родині Карла та Марії. Родину Тарковських в селі дуже поважали, адже ті своїм коштом звели церкву, а при ній школу та бурсу для дітей селян. Марію взагалі вважали святою жінкою, а тому коли вона відійшла у засвіти, її тлінки поховали в церкві. Після смерті матері й батька (померли в один день від холери) старша сестра Надія, дружина Івана Карпенка-Карого, забрала брата на виховання до себе. Іван Карпович мав чималий вплив на формування свідомості юного шурина.

Олександр навчався в земському реальному училищі в Єлисаветграді. Разом із ним там здобували освіту брати Тобілевичі (Микола Садовський і Панас Саксаганський) та Євген Чикаленко. Ще з юного віку Тарковський мав доволі волелюбний та незалежний характер. Якось на уроці малювання він погиркався з викладачем, і норовливого учня попросили зі школи. Складати іспити довелося в іншому навчальному закладі.

Здобувати вищу освіту подався до Харківського університету, студіював на юридичному. Навчання поєднував з письменством, складав вірші, брав участь в організації аматорських вистав. Опанував, окрім рідної української та російської, давньогрецьку, латину, іврит, французьку, німецьку, англійську, італійську, польську й сербську мови.

У 1880 році Олександр із сестрою Надією та декількома єлисаветградцями написали лист-звернення до Миколи Костомарова. У ньому йшлося:

“Батьку! За Вами все: і давня слава, і дотепність, і розум, і наука, поговоріть же там тепер з московськими письменниками, що пора знять з нас покуту мовчки кусать пальці, що ми люди, а не мужики тілько, що пора нам мати своє друковане слово без заборону, що й освіту в народних школах слід дозволити на народній мові”.

У такий спосіб молоді люди намагалися підтримати та відстояти солов’їну.

1884-го Тарковського заарештували, його звинуватили в причетності до замаху на життя харківського генерал-губернатора. На допиті він сказав лише одне, але з високо піднятою головою і з погордою: “Так, я належу до партії “Народна воля”. Його відправили у заслання до Іркутська.

До рідного міста він повернувся в 1892 році. Усі ці роки його чекала наречена Олександра Сорокіна. Одразу по поверненню пара взяла шлюб, невдовзі в них народилася донька Леоніла. Коли малій ще не було й трьох років, мати відійшла у засвіти. Овдовілий чоловік залишився сам із малою дитиною.

Тарковський працював секретарем у земстві, потім – помічником бухгалтера в банку. Водночас займався журналістикою. Обійняти вищу посаду він не міг, адже за ним був встановлений поліційний нагляд. Лише

У 1902-му році Тарковський одружився вдруге. Його обраницею стала Марія Рачковська. Гарна й красива жінка, проте характер мала жорсткий. Олександр був закоханий у неї давно, щонайменше 14 разів просив її руки, але отримував відкоша. Якось доля випадково їх звела на чужому весіллі. Олександр вирішив спробувати ще раз, але й цього разу почув категоричне “Ні!”. Чоловікові урвався терпець, і він, із найсерйознішим виразом обличчя заявив, що зараз же впаде на підлогу, битиме руками ногами й кричатиме доти, доки Марія не погодиться стати його дружиною. Вона не повірила. І тут справжня оказія, Тарковський з усіх ніг падає на підлогу, б’є руками-ногами й верещить. Сміх і гріх. Рачковська не встояла, чоловік домігся свого, почув таке бажане “Так!”. Від цього шлюбу народилося двоє синів Валерій й Арсен. Мама дуже балувала своїх діток, про це з теплотою в душі згадував дорослий Арсен. Вона дотримувалась прогресивної тоді педагогічної системи доктора Макса Фребеля, за вченням якого не допускалось ніяке насильство над особистістю дитини. У родині чимало уваги приділяли музиці, писали вірші, малювали. Тарковські володіли розвинутим почуттям гумору. Літературу любили всі, і всі були обдаровані вмінням віршувати.

Трагічно склалася доля старшого сина. Всебічно обдарований Валя (так його пестливо називали вдома) з юних років став на шлях революції. У 15 він уже член гуртка революціонерів-анархістів. Юнак із семизарядним кольтом, прикріпленим до пояса ходить до гімназії, під псевдонімом Кід пише повстанські вірші та статті. У 1919-му Валерій загинув. Тяжким тягарем лягла загибель сина на батьків: батько осліп, мати змарніла на очах. Довго не отримуючи звістки про загибель Валі, Олександр Карлович диктує дружині запізнілий заклик до сина про припинення революційного мандрівництва, нагадує про навчання, необхідності піклуватися про рідних. Але було запізно.

Напередодні 1917-го обійняв посаду заступника директора банку. Директором його не затвердили, попри величезний авторитет у банківській сфері. Заступником він пропрацював до 1920 року.

Помер Олександр Тарковський 26 грудня 1924 року від інсульту. Йому було 62 роки. Поховали його в Зінов’євську (нині Кропивницький) на Биківському цвинтарі.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram