Олександр Меркурійович Пилькевич – військовий інженер, повітроплавець, начальник прикордонної охорони УНР, генерал. Він народився 2 (за іншими даними – 14) травня 1877 року в місті Фастів Васильківського повіту Київської губернії (нині – районний центр Кивської області). Батьки належали до міщанського стану. Освіту Олександр здобув у Петровському Полтавському кадетському корпусі, Київському військовому училищі та Миколаївському інженерному училищі в Санкт-Петербурзі. Спеціалізувався на телеграфній і саперній справі.

Ще під час навчання в Києві у перші роки XX століття Олександр Пилькевич зацікавився українським національно-визвольним рухом. У ті часи поєднувати службу в царському війську з будь-якою діяльністю на користь України було дуже складно й небезпечно, тому серед діячів українського руху було дуже мало військових. Одним із цих небагатьох і став Олександр. Якось він зі своїми однодумцями здійснив поїздку на могилу Тараса Шевченка у Каневі, а 1903 року – до Полтави, де взяв участь у відкритті першого у світі пам’ятника Іванові Котляревському та познайомився з багатьма видатними українськими митцями й громадськими діячами.

Під час першої російської революції поручик Олександр Пилькевич брав участь у повстанні саперів 5-го понтонного батальйону в Києві 1 грудня 1905 року. За радянських часів цей факт замовчувався – єдиним керівником повстання називали підпоручика Бориса Жаданівського, який симпатизував більшовикам. Заколот було розгромлено царськими військами на Галицькій площі (нині площа Перемоги). Пилькевича заарештували, але Київський військово-окружний суд виправдав його за відсутністю доказів.

1911 року Олександр закінчив Офіцерську повітроплавну школу в Гатчині поблизу Санкт-Петербурга. Відтоді він проходив службу в повітроплавних частинах, озброєних аеростатами – змійковими прив’язними апаратами, легшими за повітря, основним призначенням яких була повітряна розвідка та коригування артилерійського вогню.

Під час Першої світової війни Олександр Пилькевич командував 15-ю повітроплавною ротою та 1-м повітроплавним дивізіоном на Південно-Західному, Західному й Північному фронтах. Дослужився до чину полковника, був нагороджений багатьма орденами. Зокрема, 17 червня 1915 року – орденом Святого Володимира 4-го ступеня “за відмінно-старанну службу і труди під час бойових дій”.

На початку революції 1917 року Олександр Пилькевич приїхав до Києва, був обраний членом Української Центральної Ради й Українського військового генерального комітету (УВГК), ставши в такий спосіб активним учасником відродження українського війська. Про надзвичайно складні умови, в яких довелося тоді працювати, він згадував:

“Центральна Рада нічого не могла дать членам У.В.Г.К., бо сама була без грошей, хто що зберіг ще з фронту – проїв, иноді через день приходилось обідать. Виручала “Ліфляндка”, як у нас називалась одна молочарня на Великій Володимирській вулиці, де по дешевій ціні можна було поїсти, і відпочить в тісній семьї товаришів по праці за шклянкою доброго кислого молока, бо на більше багато з нас спромоглось. І ми працювали, бо мали дух бадьорий і віру в себе, в свою ідею, також як і тепер. Ми всі були тільки українці і патріоти, партійного сектанства ми ні тоді, ні тепер, не знали не розуміли і не розуміємо його досі. Не було у нас тоді ні злодіїв, ні казнокрадів, не було у нас ні меньшевиків, ні большевиків, не знали ми ні політіканства, ні інтриганства, не сварились та не чубались ми тоді за посади та всякій портфелі. Українець був для нас рідний брат. Були у нас єдине серце, єдиний дух і тому не страшні нам були наші численні вороги!”

Пов’язавши свою долю з розбудовою Української державності, Олександр Пилькевич залишався вірним їй до кінця. У травні-червні 1917-го він був учасником делегації на чолі з Володимиром Винниченком до Петрограда, яка ставила перед Тимчасовим урядом Росії вимогу визнати автономію України. У січні 1918-го зі зброєю в руках захищав Центральну Раду від більшовиків та їхніх поплічників, які зчинили заколот у Києві. У лютому того ж року брав участь у мирних переговорах із Центральними державами у Брест-Литовську, а восени служив консулом Української Держави в Москві.

За періоду Директорії Олександр Пилькевич командував Окремим корпусом кордонної охорони та гарнізоном Кам’янця-Подільського – фактичної столиці Української Народної Республіки. 5 жовтня 1920 року був підвищений до рангу генерал-хорунжого Армії УНР, що відповідає сучасному званню генерал-майора.

Після інтернування українських військ у Польщі Олександр Пилькевич перебував у таборах Ланьцут, Стшалково, Щипйорно. Керував виховною працею, організовував освітні курси для військових, театральні групи, видання часописів. Почав писати спогади “Про минуле Українського Генерального Військового Комітету і початок організації української армії”, які публікувалися в часописі “Наша зоря”.

На жаль, раптова смерть 14-15 жовтня 1922 року в таборі Щипйорно не дала змогу завершити працю. Поховали генерала в польському місті Каліш на православному цвинтарі на вулиці Ґурношльонській, 8, де незадовго до того знайшов вічний спочинок інший український генерал Юрій Отмарштайн, убитий невідомими.

Симон Петлюра в листі до вдови Олександра Пилькевича писав:

“Висловлюю мій щирий співжаль з приводу смерти – такої несподіваної та невіджалованої – Вашого чоловіка. Ваше горе тяжке. Та я певен, що його поділяє кожен, хто знав небіжчика як глибокого патріота-громадянина і вірного сина рідної України”.

А в листі до генерала Олександра Удовиченка Петлюра прохав:

“Щоб інтерновані українські солдати попіклувалися могилою цього незвичайного лицаря і коли прийдуть сприятливі часи, щоб перенести його останки до нашої столиці – старого Києва, якого земля прийме на вічний відпочинок героя і вірного сина України”.

Однак перенести тлінки Олександра Пилькевича до України не вдалося. Після Другої світової війни його могила, разом із похованнями понад 100 українських військових, була знищена. На цій території звели житловий будинок.

2016 року вулицю та провулок Островського у Фастові перейменували на вулицю та провулок Генерала Пилькевича. 2018 року 31-й Чернівецький прикордонний загін указом президента України отримав почесне найменування імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram