Олександр Палладін – багаторічний президент Академії наук України (безпосередньо передував на цій посаді Борису Патону), організатор науки, засновник і керівник Інституту біохімії (установу пізніше назвали саме на його честь), громадський діяч і вчений світового рівня. Палладіна вважають фундатором української школи біохімії – одного з найскладніших і найважливіших розділів хімічної науки.

Олександр народився 10 вересня 1885 року в родині відомого науковця, професора Харківського, Варшавського та Петербурзького університетів, академіка Володимира Івановича. Освіту хлопець здобував у гімназії, потім вступив на фізико-математичне відділення Петербурзького університету. Під час навчання Олександр захопився фізіологією, тому поєднував науку з роботою в інституті експериментальної медицини Івана Павлова. За роботу з фізіології спинного мозку, виконану в лабораторії Введенського, нагороджений золотою відзнакою.

По завершенню вишу в 1908 році Палладіна залишили на катедрі фізіології для підготовки до викладацької діяльності. Удосконалювати свої знання Олександр подався до Гейдельберзького університету. По поверненню з Німеччини працював асистентом у фізіологічній лабораторії Жіночого педінституту, читав лекції на вищих жіночих курсах.

1916 року Палладін перебрався до України. Відтоді жив і працював у Харкові та Києві. Із 1921 року професорував в Харківському медичному інституті. За чотири роки став директором створеного за його ініціативою в Харкові Українського біохімічного інституту (з 1931 року – Інститут біохімії Академії наук УРСР в Києві). Водночас у 1934-1954 роках був професором Київського університету. Президент Академії наук Української РСР (1946-1962).

Основні праці науковця присвячені біохімії м’язів, нервової системи, біохімічному вивченню вітамінів. В області біохімії м’язів він вивчав роль окремих азотистих і фосфорних сполук в м’язах, а також біохімічну природу процесів стомлення, відпочинку і тренування м’язів. Одним із перших Палладін почав вивчення вітамінів, порушення обміну речовин при авітамінозах, досліджував внутрішньоклітинний вуглеводний обмін, перетворення вітамінів в тканинах (вітамін С) і механізм їхньої дії.

Ці дослідження дуже допомогли в період німецько-радянської війни. Часто поранені солдати помирали від втрати крові. Вченим доручили винайти препарат, який би міг зупинити кровотечу. Палладін, вивчаючи вітамін К, який бере участь у регуляції процесів зсідання крові, та його аналог Кз, зумів винайти ефективний кровоспинний засіб. Бісульфатне поєднання цього вітаміну та його розчинність у воді назвали Вікасолом. Цей препарат став широко використовуватися в медичній практиці. Тисячі життів врятували саме завдяки цьому відкриттю.

В області біохімії нервової системи науковець дослідив біохімічну топографію нервових тканин, процеси транспорту іонів у структурах нервової системи при порушенні, дослідив особливості обміну білків, нуклеїнових кислот і вуглеводно-фосфорних сполук у нервовій тканині.

На початку 1960 років в інституті біохімії АН УРСР, який очолював Палладін, вивчали обмін білків у різних структурах тканини головного мозку, зміст і обмін білків, нуклеїнових кислот і полісахаридів, ферменти ЦНС, а також вплив нейротропних речовин на процеси азотного і вуглеводного обміну в головному мозку.

Олександр Володимирович заснував низку наукових течій, які стали підґрунтям для розвитку сучасної біохімії та молекулярної біології, а також теоретичної та практичної медицини.

Палладін став одним із фундаторів міжнародного нейрохімічного товариства. Організував асоціації фізіологів, біохіміків і фармакологів СРСР і України, Харківського медичного товариства, Товариства “Знання” України. Вчений започаткував випуски наукових журналів – “Український біохімічний журнал” та міжнародні видання “The Journal of Neuroscience”, “The International Journal of Neuroscience”.

Окрім дослідницької діяльності, Палладін понад сорок років провадив педагогічну діяльність, писав підручники. Перший науковий посібник був виданий ще в 1924-му. Понад тридцять років “Підручник фізіологічної хімії” залишалася єдиною книгою цього профілю. Вона пережила 25 перевидань і була перекладена дев’ятьма мовами.

У 1967 році у Страсбурзі відбувся І Міжнародний нейрохімічний конгрес. На ньому Олександра Володимировича назвали патріархом світової нейрохімії. Хоча світове визнання він отримав задовго до цього, адже вже був дійсним членом Польської академії наук, Хімічного товариства Франції, Міжнародного нейрохімічного товариства та у складі редколегій трьох наукових міжнародних видань, а також почесним академіком академій наук Угорщини, Болгарії та Румунії. А за десять років до конгресу Палладіна номінували на Нобелівську премію з хімії, щоправда, отримати її не вдалося.

Серце видатного біохіміка зупинилося 6 грудня 1972 року. Поховали Олександра Палладіна на Байковому кладовищі. Він залишив своїм нащадкам 70 монографій, 600 наукових статей. Національна Академія Наук України за досягнення в галузі біохімії та молекулярної біології щорічно нагороджує вчених премією імені Палладіна.

Нині іменем вченого названий інститут біохімії АН України. Меморіальні дошки встановлені в Києві, на будівлі Президії АН України, а також на будівлі інституту біохімії АН України та у Харкові на будівлі Харківського Національного медичного університету.

Читайте нас також у Facebook, Telegram, Twitter, дивіться в Instagram