Олександр Никифорчак. Такий різний шоколад

Олександр Никифорчак. Такий різний шоколад

Всі ми любимо смачненьке. Але воно часто вилазить боком, що в переносному сенсі – у вигляді болячок, що в прямому – в стратегічних запасах поживних речовин, коли ми стаємо наочним втіленням приказки: “Доброї людини має бути багато”.

А от корисне ми не сильно поціновуємо. Є, звісно, багато щирих поціновувачів та вірних адептів здорового способу життя, їх і більшає таки. Але картина тут (з розповсюдженням принципів ЗСЖ) доволі таки сумна. Більшість з нас (доки не притисне і боліти не починає в усе нових місцях) абсолютно щиро та віддано продовжує любити кізочок та цапиків. Хай вони всі оті трави їдять, нічого їх вегетаріанством об’їдати. І вівсянку теж нічого в коників відбирати – вони важко працюють.

Ось така дилема: корисне несмачне, а смачне шкідливе.

А якби трішки навпаки: несмачне та шкідливе – забудемо про нього, а смачне ще щоб корисним стало. Але хіба так буває? Буває. Є такий продукт. Це наш улюблений шоколад.

Через значний вміст антиоксидантів він стримує старіння, при його споживанні виробляється гормон радості ендорфін, чорний (він вважається найкориснішим) шоколад допомагає боротись з холестерином в крові та через свою низьку калорійність “підсолоджує” життя борцям з надмірною вагою. Зрозуміло, що у всьому має бути міра, в споживанні шоколаду теж рекомендують 30 грамів на добу.

Одразу зазначу: я не дієтолог і рекомендацій та авторитетних вердиктів не роздаватиму, кожен хай сам судить, тим паче інформації більш ніж достатньо. Я хочу торкнутись певних аспектів шоколаду, які дуже цікаві, але які часто губляться на фоні баталій про користь-шкоду цього дійсно неймовірного продукту. Ними я і хочу поділитись.

Це справжній знайомий незнайомець, розповідь про яких зупинилась на “цариці полів”:

Олександр Никифорчак. Цариця полів, нерозгадана таємниця і Давній Рим

Шоколад у звичному нам вигляді “придумав” як виготовляти 1828 року голландець Конрад ван Хойтен. А доти – це був популярний напій (в середині XVII століття “здогадались” додавати цукор, бо ще раніше – лише екзотика, привезена конкістадорами в Європу з Південної Америки) зі славою афродизіаку з легкої руки Людовіка XIV (небезпідставно, до речі, за висновками вчених).

Батьківщиною какао є Південна Америка, район Перу. Вирощувати цю рослину почали ще за дві тисячі років до нашої ери, какао – рослина та напій з її плодів – були священними багатьох давньоіндіанських культур. Напій з какао був неодмінним атрибутом релігійних ритуалів, щоправда, готувався він дещо незвично – з додаванням кукурудзи, ванілі, гострого перцю та солі.

Бобами какао в імперії ацтеків збирали податки. Так, це були такі, хоч дивні на наш погляд, але гроші. Вони повноцінно виконували цю роль в торгівлі, інших фінансових оборудках давніх індіанців. Раб, наприклад, коштував 100 бобів какао. Дорого це, як вважаєте?

З часом з дивинки з-за океану, привезеної конкістадорами в Європу, а головне після винайдення більш “смачного” способу приготування напою та плиткового шоколаду, потреба в какао-бобах невпинно зростає. Почали вирощувати їх і в Африці, яка стала лідером у виробництві бобів.

Як би чудернацько це не звучало, та в Західній Африці подекуди й зараз какао-боби використовують як гроші. Місцеві жителі платять ними за покупки, здійснюють взаєморозрахунки, роблять внески “на ремонт школи”, лікарі теж охоче беруть бобами за послуги. Місцева валюта.

Але не все так райдужно з цим. Какао-дерево дуже вимогливе до умов вирощування (важливо через теперішні глобальні кліматичні зміни), дуже слабке проти хвороб та паразитів. І ще – росте воно біля 200 років, але плодоносить лише 25. Це впливає на ціну какао-бобів, дешевшим шоколад, як не прикро, не стає.

Хоча, вважаю, що ні ціна, ні “злі дієтологи” не завадять справжнім гурманам – нам з вами – видобути для себе трішки гормону радості ендорфіну з чорного чи білого, з горіхами чи родзинками, смачного шоколаду!

(Колаж та фото автора, всі монети – із власної колекції)