Олександр Никифорчак. Ми та ми: милий серцю некомфорт

Олександр Никифорчак. Ми та ми: милий серцю некомфорт

Якщо нема однакових відбитків пальців, то і людей однакових нема. Я не про зовнішність. Зараз писатиму більш, можливо, про себе, але якщо хто себе впізнає чи свої думки – то … Я не один такий, значить.

Музика допоможе роздумам.

Звички формуються довго, але вже якщо вони є – то, переважно, вони назавжди, наші, рідні.

Для нас вчорашніх майбутнє вже настало. Непомітно, але світ кардинально змінився. Ми змінились. Але звички, сформовані в минулому, ми несемо з собою, чіпляємось за них. Іноді і не зручно, і важко з ними. Милі вони нам, а от чи відповідають вони сьогоденню? Про деякі суперечності, які на мою думку, зараз “вилазять” і хочу розповісти.

Про деякі нюанси цього вже було тут:

Олександр Никифорчак. Вітаю у майбутньому: ми та наші діти

Отже, про нас, а точніше, що незмінне ми принесли (намагаємось?) в цей новий світ.

Якими б ми не були трудоголіками, але в тій чи іншій мірі дозвілля є у всіх, хай і перервами між приступами “трудоголізму”. Його ми заповнюємо “в міру розуму й фантазії”. Читаємо, наприклад.

Ось і перша суперечність. Електронні формати книг, найрізноманітніші “читалки” все більше і більше займають панівне становище. А мені особисто значуще та суттєве місце саме в “смакуванні” книги є оте відчуття дотику до паперу, перегортання сторінок, сам специфічний книжковий запах. Навіть електронна книга добряче здала позиції постам та твітам соціальних мереж. Мені на думку приходить порівняння з фаст-фудом: смачно, швидко, але неповноцінно. Якщо комусь більш до вподоби сучасний варіант – це не є спробою нав’язати своє, міркування…

Якщо вже мова зайшла за соціальні мережі, то ось і друга суперечність: безликість спілкування. Ми дружимо, переймаємось проблемами, буває і не на жарт сваримось з “віртуальними” людьми. А з живими людьми – як з декораціями: пройшов і забув, кожен у своїй мушлі особистого буття. Проблеми та незгоди живих людей нас мало турбують, нам важливіші “шторми фейсбуку”. Тут ми й експерти, тут і найлюдяніші гуманісти. Теж спадає на думку аналогія з фаст-фудом, ніби і їв (спілкувався), але залишився голодним (мушля свого життя).

Третя суперечність витікає з другої, згадані вже пости-твіти. Людина по своїй суті соціальна істота, їй потрібне спілкування. Мало того, що цю нішу зайняла його віртуальна форма, так ще оте його спрощення. Я про різноманітні “норм”, “спс”, “ок” та подібні. Зрозуміло, що треба одночасно відповісти, відкоментити та репостити. Ми ж, хоч і віртуально, але, спрощуючи мовлення, спрощуємось самі. Плюсом до цієї “багатостаночності” є одночасний обвал на нашу свідомість масиву інформації (різноманітної тематики та спрямування, часто – дуже далекої між собою), яку до пуття і обробити не можемо.

Звідси виходить наша четверта суперечність. Хай його й звуть “зомбоящиком”, та всі по кінотеатрах та операх не ходять, класиків не читають. Телевізор займає значне місце в нашому дозвіллі. І вподобання тих чи інших передач ми теж принесли з минулого. Чи замінять ті сотні телеканалів та їх бездумне перемикання, ні на чому не зосереджуючи уваги, “Катрусиного кінозалу”, “Мультфільму на замовлення”, “Клубу мандрівників” (самі свій списочок формуйте, будь ласка,) раз в тиждень на одному-двох телеканалах? Як їх чекали…

Ще про одне очікування. Про аналог всіх “меседжів” банальний лист. Зрозуміло, що інтернетом швидше, але втратилась ота передача часточки душі й думок, близькість наперекір відстані, адже написати лист – це вкласти в нього частинку себе. П’ята вже.
Шостою хай буде фото. Що ближче: любительські плівкові чи тисячі у пам’яті смартфону (часто переглядаємо, зачіпає струнку яку?).

Список можна продовжити, кожен свій складе, якщо бажання буде.

Та уточню: це не заклик “Вперед, у світле минуле” чи “Сатанинські винаходи на смітник”.

Доступність інформації, можливість вибору, комфорт, що несуть сучасні досягнення науки та техніки – то дійсно чудово. Весь світ перед нами. Я лише про оті суперечності. Чи їх нема?

Це заклик – точніше запрошення – до роздумів. І якщо подібне ще комусь спадало на думку – то подумати таки варто. Як сумістити звички з минулого в сьогоднішньому майбутньому. Вони ж милі нам, розлучатись важко, а головне – жаль.

(Колаж та фото автора, всі монети – із власної колекції)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.