Олександр Никифорчак. Рептилоїди, уроки історії та маленькі кроки

Олександр Никифорчак. Рептилоїди, уроки історії та маленькі кроки

Сьогодні буде дещо дивний блог. Поговоримо “за жизнь”. Такий собі погляд дилетанта на світ. Під музичний супровід поділюся своїми, дещо, мабуть, наївними думками – я не науковець, глобальних рецептів не буде, просто трішки роздумів. Про масонів, рептилоїдів і як з цим жити.

До написання цього блогу мене наштовхнула переписка з фейсбучним френдом, а що на цю тему багато пишеться – то справді так, але ось ще моє. Теж хочу себе в цій ролі спробувати, не судіть строго.

Історія вчить, що вона нічому не вчить. Ця думка набула широкого поширення. Як її не інтерпретують… Це і мотиватор, і страшилка про майбутній Апокаліпсис. А чому вона має чомусь вчити? Що подібних ситуацій в історії, як в минулій, так і в сьогоденні, багато, так це безперечно. Людина завжди людина і при подібних обставинах і діяти буде діяти схоже.

Ось тут про це трішки:

Олександр Никифорчак. Доміціан зі смартфоном

Але – подібних. Абсолютно ідентичних не буває, світ змінюється, чинники змінюються. І при використанні готового алгоритму дій, винесеного з урахуванням отих уроків історії, виходить пшик, вилазить новий, неврахований чинник, якого в минулому не було і все нанівець. Історію потрібно вчити, але не для сліпого повторення, а задля вироблення власного алгоритму дій. З урахуванням всіх: минулих (танці на граблях теж зайві) та сучасних факторів.

Далі. Якщо ми чогось не можемо (не хочемо) змінити чи зробити, ми шукаємо виправдання чому. І головне: хто винен. Не бажаємо визнавати свою недоробку чи небажання. Як кажуть – в міру своєї “розпущеності”. Хто закликає до виконання роботи сина Порошенка, хто бачить причину невдач (часто небажання піднятись з дивану) у змові масонів-рептилоїдів.

Брудно в під’їздах та навколо – хай відповідні служби працюють. Згоден, комунальні служби для того й існують, щоб виконувати певні завдання, але – саме свої завдання. Трапилась мені на очі картинка, яка найліпше вимальовує дійсність. Там людина, йдучи тротуаром, викидає папірець. Дрібничка ніби – маленький папірець на тротуарі. Далі наступні перехожі теж викидають свої дрібнички. Повертаючись, перша людина бачить там купу сміття, починає нарікати на безлад і комунальників. Забувши, що початок цьому вона поклала сама, не викинувши сміття в належне місце, звідки комунальники й мають його забрати.

Більш “просунуті” мають інший привід для “зради”. Економіці України не зростати (нас взагалі в світі-Європі не чекають, ми нікому не потрібні), бо ми в Золотий мільярд не вписуємось, нас туди не впустять. Якщо нічого не робити, не докладати зусиль, то звісно. Подібне пророкували про розрив економічних зв’язків з Росією та економічний колапс як наслідок. І що? Пускають не Україну, вона сама входить – малими чи великими підприємствами, які самі просувають свою продукцію. Якщо вона конкурентоспроможна, то й попит буде, відповідно прибутки цим підприємствам, зростання економіки. Цим клопочуться не члени “світового таємного уряду”, а саме підприємці, вони не теорії вивчають задля виправдання можливих невдач, а працюють, щоб цих невдач не було. Повторю – самі.

А може все простіше? На фото 2 я довільно підібрав кілька монет – різних континентів та рівнів розвитку – країн, які здійснили “економічне чудо”, їм рептилоїди та Золотий мільярд не завадили підняти економіку. Результат подібний, вихідні умови й подібні, і різні, та шляхи в кожної свої – щодо уроків історії.

Оглядаючись на теорії змови, шукаючи аналогій в історії, перекладаючи на них відповідальність за власні помилки, виправдовуючи бездіяльність (бо так було) майбутньою невдачею, ми просто не живемо. Світ багатовимірний, він сума наших “я”, хоч і маленьких, але вода камінь точить. Наші маленькі кроки зсумуються і змінять світ. Він стане кращим не завдяки (чи всупереч) теоріям, а просто тому, що ми всього-на-всього сміття викинули до урни, дерево посадили, сказали добре слово.

Життя – воно у справах, а не теоріях.

(Колаж та фото автора, всі монети – із власної колекції)