Олександр Никифорчак. “Хуторяни” Південної Африки

Олександр Никифорчак. "Хуторяни" Південної Африки

Все наше життя – то величезний банальний стереотип. Точніше стереотип стереотипів. Ми одягаємось за стереотипом, їмо за ним же, політиканствуємо теж. Все підпорядковано йому. Яку б сферу нашого життя не візьми. Навіть боремось зі стереотипами теж за стереотипом – бо так модно і так нам нав’язали авангардисти. Можете сперечатись, можете погодитись, але наразі це не є темою нашої розмови. Йдемо далі.

Добре це чи погано? Як і все в світі, ні так, ні інак. З якого ракурсу дивитись. Якщо виокремити наш український основоположний стереотип – то це буде стереотип домівки. Як колись казали – “хуторянство”. Ми більші прихильники приказки “Мій дім – моя фортеця” ніж її творці англійці. Добробут і достаток у власній родині, її захист – наш незаперечний та основний пріоритет. Ми захищаємо свій дім, сім’ю, чого б це не вартувало. Це й стало однією, чи не головною, причиною нашого опору, змоги всупереч всім логічним законам зупинити навалу ординців на Сході. Досі ми тримаємось, збираємось з силами, показуємо ворогу зуби. Але…

Досі було “Моя хата скраю – першим ворога стрічаю”, а чи не перетвориться знову на “класичне” “Моя хата скраю – нічого не знаю”? Коли власний хутір, власний добробут, власні амбіції переважать загальноукраїнські інтереси. Чи не буде він причиною нашої, не приведи Боже, поразки? Як це послужило основною причиною невдач у боротьбі інших “хуторян” за їх незалежність, поразки бурських республік Південної Африки в війні з англійцями.

Золоте дитинство. Книги… В мріях ми були відважними капітанами, відчайдушними першопрохідцями, авантюрними шукачами скарбів…

Олександр Никифорчак. Благородна крадіжка

Разом з героями Луї Буссенара “Викрадачі діамантів” у пошуках скарбів мандрували безкраїм бушем Південної Африки. Так я вперше довідався про бурів – нащадків переселенців із Голландії, що втекли від релігійних воєн на батьківщині та почали обживати дикі екзотичні простори Південної Африки. У романі деякі з них зображені недолугими розбишаками, але це здалося мені дивним…

Потім “Капітан Зірви-Голова” потрапив до рук, того ж автора. В цій книзі, навпаки, автор оспівує благородство бурів та несправедливість долі до них через поразку. То як насправді? А ніяк, все десь посередині, нема чорного та білого, нема абсолютного добра чи зла. Всі ми люди – у всьому діапазоні пристрастей життя та виру подій.

Пенні та флорін Трансваалю

Бури, або як ще їх називають – африканери, нащадки голландських переселенців, важкою повсякденною працею здобували свій хліб в боротьбі з мачухою-природою. Кочові скотарі та певною мірою кочові землероби жили простим невибагливим життям. Навіть житло їх часто – то великий, запряжений волами фургон включно зі скромними статками та виводком дітей. Такий фургон бачимо на їхньому гербі.

Чумаки та хуторяни Південної Африки… Мисливці, що знали (та, головне любили) сувору природу. Діти дикого бушу. Пустеля була їх домівкою, а її мешканці – більше, ніж засобом для існування. З кінця 18 століття бури засновують свої держави. Загальновизнані в світі (а головне – успішні) країни. Найвідомішими та найрозвиненішими з них були Оранжева республіка та Трансвааль. Доки їх не поглинула Британська імперія.

Вся ця ідилія так би й продовжувалась, якби не англійці (заборонивши рабство, що було основою господарства бурів, примусили їх переселятись із підконтрольних британцям автономій) та діаманти. Знахідка алмазів і послугувала головним рушієм загибелі бурських держав. А почалось усе невинно – дитина гралась дивними камінчиками. Знав би батько-фермер, до чого ті ігри призведуть…

Пенні та флорін колоніальних часів

Було дві англо-бурські війни. В першій перемогли бури, добившись визнання автономії своїх держав у 1881 році, та зрештою визнання незалежності Трансваалю в 1884 році. Англійці не заспокоїлись, діаманти та самостійність бурів не давала. І в другій (1899-1902) бури були розгромлені. Нечесними методами, додам. Тактикою бурів була швидкість та хитрість, знання місцевості. Одягнені були у звичний одяг, що зливався з ландшафтом. Умілі стрільці, вони добре вицілювали одягнених в червоні мундири англійців. Що послужило в подальшому впровадженню військової форми типу “хакі”, прообразу камуфляжної теперішньої.

Англійці ж дотримувались тактики “випаленої землі”, коли все придатне для постачання запасами бурів знищувалось, ферми спалювалися, колодязі отруювались. Це зломило волю африканерів до спротиву, вони не були армією в своїй суті, це більш партизанські загони були. І по втраті свого майна, ферми, вони втрачали саму ціль боротьби, її символ та уособлення.

Перемогли англійці, але не підкорили гордих дітей степів та пустель Африки. Вони таки зберегли самоврядування, отримали значну грошову компенсацію за знищене майно. І символом їх нескореності і на монетах часів панування британців, і часів вже незалежної Південно-Африканської республіки став “чумацький віз” бурів.

Цент ПАР, “перший незалежний”

Цікаво, що українці не залишились осторонь. Є інформація про як мінімум одного учасника англо-бурської війни на боці “чумаків Африки”. Проте про це – наступного разу.

(Колаж та фото автора, всі монети – із власної колекції)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.