Олександр Никифорчак. Хлоп’ячі мрії та холодний душ реальності

Олександр Никифорчак. Хлоп'ячі мрії та холодний душ реальності. Коллаж автора

Шум вітру в вітрилах, солоні бризки на щоках, прибережні пальми привітно шелестять листям… Реально знайти хлопчину, який би не мріяв про далекі мандри, сутички з піратами, відкриття на далеких екзотичних островах? В моєму дитинстві побувати в тропічних краях чи на екваторі було приблизно так само недосяжно, як на Марсі чи Венері.

А зараз – відпустка та відпочинок у найекзотичніших куточках світу для українців більш вірогідна, ніж деяким містянам побувати в звичайному українському селі. Безвізовий режим з чисельними країнами, лоукости та покупка туру за кілька хвилин через інтернет. Мрії стають буденністю. Це, звичайно, добре, але… Романтика зникає, таємний флер тане…

А як хочеться відчути себе повноправним володарем екзотичного краю в оточенні таємничих тубільців! Було таке. Колись… Білий раджа Сараваку, повноправний та могутній володар племені даяків-ібан, мисливців за людськими головами. Англієць-авантюрист, що заснував державу в джунглях Борнео. То був особливий вік, вік прогресу та величезних можливостей. “Білі плями” незвіданих просторів екзотичних країн вабили до себе. Там можна було швидко збити статки. А можна – згинути у безвісті.

1 цент Британського Північного Борнео 1884 р.. Фото автора

Острів Борнео, або як ми його часто називаємо – Калімантан, не вирізнявся з цього правила. Оспіваний славетними Майн Рідом та Сальгарі, він до середини 19 століття був зарослим джунглями величезним шматком екзотики з тубільцями та владою брунейського султана лише по узбережжю. Як і сотні років до того в навколишніх морях проходили жваві морські перевезення. А ще більш жвавим було піратство. Піддані не хотіли коритись султану. Деякі про його владу навіть і не знали.

В 1839 році в нагоді трапився відставний чиновник Ост-Індської компанії Джеймс Брук, що прибув з дорученням від правителя Сингапуру. Це був його джек-пот. Досвідчений та необтяжений моральними перепонами, він швидко придушив повстання диких малайців та даяків, використавши їх криваві звичаї та міжусобиці у своїх цілях. У винагороду від султана Брук став намісником Сараваку та отримав титул раджі.

1 цент Сараваку 1889 р. Фото автора

Ці методи не дуже подобались британському уряду. Навіть була створена комісія для розслідування діяльності. Але перемогла, як завжди, вигода. Джеймс Брук та його племінник Чарльз, що приєднався до дядька в 1852 році, діяли в інтересах англійської корони, укріплювали її вплив та могутність в регіоні. Британія в цей час провадила політику неприєднання нових територій та не бажала загострювати стосунки з Нідерландами, що мали в регіоні свої інтереси. І на пропозицію колонізувати чи взяти під протекторат Саравак відмовилась. Хоч всебічна підтримка Брукові в укріпленні влади була забезпечена, особливо в питанні приборкання морських даяків-ібан.

Торгівлі з Сингапуром величезну загрозу складали пірати, морська комерція була в пріоритеті в англійського уряду. І британець не підвів. Було створено армію з тубільців, чудово вишколену та озброєну. Неодноразові перемоги в сутичках укріплювали владу та авторитет Бруків. Та це проблему не вирішило. Окремі племена даяків-ібан були розбиті, здобич росла, але піратство продовжувалось. Винахідливий раджа знайшов таки рішення. Він захоплював гирла рік, будував там укріплення. Рухаючись до верхів’їв річок, попутно захоплював та розорював поселення даяків.

Шлях піратам-ібан в море було перекрито. Попри заворушення окремих племен даяків це була перемога, фактично влада над Сараваком була в руках Бруків. Довго чинив опір завойовникам лише останній вождь вільних даяків Рентап. Але, в 1861 році, коли його війська було розбито, він вирвався з оточення, втік в гори. І поклявся, що ніколи не дивитиметься в очі білим людям. Все, весь Саравак підкорився Брукові. І в 1863 році британський уряд визнав незалежною державу Саравак під правлінням Брука з титулом раджі. Так з’явився Білий раджа. Столицею стало місто Кучінг, “котяче місто”, чудернацька назва якраз підходить для такої незвичайної країни.

1 цент Сараваку 1892 р. Фото автора

Помер Джеймс Брук 1868 року, успадкував державу його племінник Чарльз Ентоні, ставши другим раджею. Чарльз був “крутішим” за дядечка. Природжений авантюрист та шукач пригод, в 12 років втік зі школи, в 15 став юнгою. Придумав лозунг: “Вбити даяка зможе лише даяк”. Дозволив союзним племенам полювати за головами ворогів. Половину здобичі йшла молодому раджі. Пригоди пригодами, а про власні статки не забував. Що цікаво, попри дещо жорсткі методи управління, Бруки мали значний авторитет та підтримку серед населення, вони, як це не дивно звучить, захищали тубільців від експлуатації західним капіталом. На острові мала право займатись економічною діяльністю лише компанія острова Борнео.

1 цент Сараваку 1927 р. Фото автора

А з 1917 по 1946 правив третій, Чарльз Вайнер Брук. Під час японської окупації острова під час II світової війни використав звичай полювання на людські голови проти загарбників, зробивши їх життя нестерпним. Після війни в обмін на чималу пенсію передав владу Британії.

Так закінчилась епоха володарювання Білих раджів Сараваку, мабуть, останніх авантюристів, що самі собі захопили державу. А можливо – останніх справжніх романтиків? Отака історія про часи, коли Земля була безмежною, далекі мандри авантюрою, а більша частина карти була “білою плямою”. Вони вже не повернуться. На жаль чи на щастя – хто знає? Але ж мріяти ніхто не заборонив! Сірий світ нецікавий, додайте в нього барв! Будьте романтиками, не втрачайте дух авантюризму. Хоча б у мріях…

P.S. Колаж та фото автора, всі монети – із власної колекції

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.